П’ять років тому таких книжок не було. Та й не могло бути. Але відтоді війна стала настільки звичною, що ми навіть уже не дуже й уявляємо, як може – і колись буде – інакше. Тому не дивно, що українські письменники активно про це пишуть, а видавці – видають. Утім, це не означає, що всі видавці кинулися видавати книжки про війну, а читачі – змітати їх із книжкових полиць: хочеться читати про все, особливо коли війни настільки багато, що вона заповнює майже всі твої думки. Щоправда, таких людей у нас об’єктивно мало. А всім іншим зазвичай вистачає соцмереж та новин по телевізору. Але то зазвичай. Для тих, у кого є потреба та готовність осмислити нашу війну, існує чимало книжок на будь-який смак.
На вітрині новинок, де було представлено книжки, надруковані з вересня 2017 року, військова тематика не посідала чільного місця. «Різні люди цікавляться різними книжками», – пояснювала це Лариса Кузьмишина, волонтерка «Книжкового Арсеналу». Однак на стендах видавництв книжок про АТО було чи не стільки ж, скільки охочих потрапити на VІII Міжнародний фестиваль «Книжковий Арсенал». Сподіваємося, кожна знайшла свого читача.
А вибрати було з чого.
Фотоальбоми
Здавалось би, цей формат найлегший для сприйняття: візуальна інформація, мало тексту, таку книгу можна зробити найшвидше. Правда, якісна поліграфія має вищу собівартість, тому треба розраховувати свої сили…
Хай там як, фотоальбомів нашої тематики на «Книжковому Арсеналі» ми знайшли лише два.
«Через війну: погляд волонтера» видано в рамках соціального волонтерського проекту «Коли закінчиться війна», видавництво «Люта справа», Київ, 2017. На світлинах у цьому альбомі – люди (зокрема жінки), які волонтерять і воюють на Донбасі. Фотографії згруповані за блоками, є також короткі коментарі до цих блоків. «Я готувала цю книжку це фотоальбом Дмитра Муравського, який декілька років фотографував Донбас, – розповідає представниця видавництва Наталя Луньо. – Документальна фотографія є доволі об’єктивним поглядом на те, що відбувається. Чому ми це видали? Ми взагалі видаємо книжки соціально гострі, хочемо, щоб вони ввійшли в історію як факти. Ми, сучасники, маємо не лише брати участь у подіях, а й відображати їх таким чином, щоб прийдешні покоління мали більш-менш об’єктивне уявлення про те, що відбувалося».
На стенді «Самміт-книги» лежала фотокнига «Донбас і Мирні», однак саме видавництво всіляко від неї відхрещувалося, відсилаючи нас до БФ «Розвиток України» (це юридична назва Фонду Ріната Ахметова). Саме цей БФ і видав цей фотоальбом, використавши «Самміт-книгу» як друкарню. Прес-служба зазначеного фонду прокоментувала цей проект так: «Вона присвячена людям, які вже чотири роки живуть під обстрілами і щодня ризикують бути пораненими або вбитими. Вона – про старих, приречених виживати на лінії фронту. Про важко поранених дітей, які змогли подолати долю всупереч прогнозам лікарів. Постраждалих за час конфлікту – понад чотири мільйони. Це страшна цифра. Але цифри не здатні передати ступінь трагедії. Вони, на жаль, уже мало кого жахають. Книга спонукає людей думати і спонукає співпереживати. Тому з’явилося на світ видання «Донбас і Мирні». Щоб не залишилося байдужих до трагедії, яка сьогодні відбувається на сході України. У книзі зібрано 11 історій мирних жителів Донбасу, які постраждали від бойових дій, і про це повинен дізнатися кожен. Це приголомшливі історії особистих перемог дивовижних людей: і шестирічної Меланку Абдурашитова і 91-річної Клавдії Шейко. Фонд Ріната Ахметова бачить свою місію в тому, щоб їхні голоси зазвучали і були почуті. У війни на Донбасі багато осіб змучених людей похилого віку і дітей, які стали героями книги і героями в життя». Виносячи за дужки постать самого Ріната Ахметова і його роль у тому, що ця війна взагалі почалася, скажемо, що тираж фотокниги «Донбас і Мирні» – 2000 примірників, і вона не продається: «Фонд Ріната Ахметова передасть її в усі міжнародні організації, щоб про збройний конфлікт, в якому, за даними ООН, постраждало понад 4 мільйони осіб, про біль і нестатки, які терплять мирні жителі, дізналося якомога більше людей в світі», – говорить далі прес-служба. Але, лише розгорнувши цей альбом, на рандомній сторінці ми побачили фото, на якому доблесна вантажівка з гуманітарною допомогою та емблемою цього самого фонду мчить надавати адресну допомогу у вигляді 12 мільйонів продуктових наборів понад 11 тисячам осіб. Що ж, піар гарний, грамотний і дорогий.
Документальні
Також закономірно, що учасники подій розповідатимуть про свій досвід безпосередньої участі в цих подіях. Таких особистих історій наразі доволі багато. Наприклад, «Нотатник мобілізованого» Назара Розлуцького (видавництво «Темпора»). Весь прибуток від цієї книги має бути відправлено рахунок волонтерської організації «Сестри перемоги», яка займається підтримкою ЗСУ. Утім, можна піти і простішим шляхом: просто переказати гроші цій організації – її реквізити наведено тут же. Ну, або і купити книжку, і переказати кошти – як кому сподобається.
«Я знаю цього чоловіка – він закінчив Ужгородський університет, був на війні, навіднииком, – говорить директор “Видавництва Жупанського” Олег Жупанський про книгу “370 днів у камуфляжі. Записки артилериста” Петра Солтиса, котра побачила світ у видавництві Національного університету “Острозька академія”. – Це його щоденник, надзвичайно цікавий, бо автор має хист до письма. І гарно описує, яка жорстока річ війна».
На цю ж поличку можна поставити «Синдром АТО» Всеволода Стеблюка, виданий у видавництві «Дух і літера». Світлана Писар, представниця видавництва, розповідає: «Автор – військовий лікар, який виводив наших хлопців з Іловайського котла, який став із прапором між воюючими сторонами і 44 людини особисто вивів. Він і зараз продовжує працювати у нашому Київському шпиталі. У цій книзі Всеволод Стеблюк написав саме про медиків на війні. Це його враження, його досвід».
Олександр Кириленко, видавець і директор київського магазину «Фоліо», розповідає про низку книжок цієї тематики, котра вийшла друком у його видавництві: «Книга “У вогняному кільці” – це, по суті, перше документальне дослідження про оборону і захоплення Луганського аеропорту. До цього моменту не було ще жодної документальної книги про цю трагічну подію. Потім “Іловайський щоденник”, “Савур-могила”, “Звіт за серпень” – усі ці книги написали очевидці подій, ті, хто брали участь у бойових діях в АТО. “Добробати» – це, по суті, єдина книжка, яка розповідає про тих, хто із самого початку пішов захищати Україну від окупантів, аналогів теж немає в Україні». Олександр Кириленко наголошує: це не «художка», а документальні свідчення тих, хто там був.
Також порівняно легко писати книги у форматі інтерв’ю з безпосередніми учасниками подій. Цей жанр досить популярний, і на «Книжковому Арсеналі» був представлений і книгою «Нескорені. Інтерв’ю із героями АТО» Валентини Розуменко (книга 1, видавництво «Просвіта», і цілим розсипом журналу «Військо України». Щоправда, тут історії «оброблені напилком» – це не просто розповідь героя про себе, а біографічні нариси на основі таких історій, написані військовими журналістами. Військовий журналіст, лейтенант Дарія Маркевич говорить, що завдання, яке перед собою ставлять її колеги – щоб Україна знала не тільки обличчя своїх героїв, а й те, через що їм доводиться пройти. «Ми нещодавно презентували книгу, в якій описано історії жінок на передовій, – розповідає вона. – Тому що жінки на війні також грають дуже велику роль: це військові медики, сапери, оператори-навідниці, снайперки… Тому вони також достойні бути в книжках і не тільки». Оскільки «Військо України» – відомчий журнал Міністерства оборони, то поширюється його бібліотека там же, де й він сам – по військових частинах, військових інститутах, та й на нулівку потрапляє. «Ми обов’язково беремо примірники хлопцям на позиції, – розповідає Дарія. – Коли у них є вільна хвилинка, їм дуже приємно прочитати і, можливо, знайти історію про себе або про свого товариша, побратима». Однак розраховано це більше на цивільних, ніж на військових. «Ми ставимо перед собою мету, щоб Україна (і не тільки Україна, тому що наші книжки читають і за кордоном зокрема в Польщі) якомога більше знала про тих людей, які сьогодні нас захищають, – говорить Дарія. – Щоб люди знали через що пройшли наші 18-20 річні хлопці, боронячи свою землю від ворога. Тому що дехто забуває, що у нас іде війна. І це дуже прикро».
Проте дуже скоро розповіді про ці події мали би перетекти у рефлексії, спроби осмислити те, що сталося. Це закономірно. І таких книжок на «Книжковому Арсеналі» теж не бракувало.
Василь Ванчура, директор видавництва «Джура», так пояснює, чому видав книгу Лесі Орлик «Ти зробив усе, що зміг»: «Був би гріх її не видати, бо все-таки то є книжка, яку написала мати про сина, який загинув на війні. Коли пані Леся показала мені рукопис, я не міг його читати без сліз. Син питається у мами: “Мамо, що ти зробила для України?” – “Сину, я тебе виховала!» І коли його не стає, вона починає писати книжку… Знаєте, періоди історії повторюються – у 1917 році селяни могли встати, а що у нас було у 1932-33? А зараз уже ми маємо захищати свою Батьківщину. А ця книжка якраз того і вчить. А в нас то не хоче ніхто почути». Василь Ванчура розповідає, що син обіцяв принести матері дуже багато квітів, коли приїде, і на презентацію «Ти зробив усе, що зміг» люди таки поприносили дуже багато квітів…
Сама історія дуже сльозогінна, як і книжка. Але, мабуть, багато знайдеться любителів такого стилю подачі. Тим більше що тут також є благодійна мета: кошти від продажу цієї книжки ідуть на Алею героїв, яку хочуть зробити в Тернополі. Авторка пропонувала самостійно знайти кошти на друк, але видавництво вирішило взяти цей клопіт на себе. Перший тираж «Ти зробив усе, що зміг» – 3000 примірників, видавництво планує 5.
«Дух і літера» також після конкурсу, який проводився у співпраці з КМДА та німецькими партнерами, видало книгу «Я – це інший ти». Її автори – переважно діти-переселенці. Діти писали про те, як вони переживають свій біль. Що ж, із назви зрозуміло і головну ідею, і те, що прочитати її було би корисно усім, для кого війна – це лише досадний податок, якого не було раніше, та люди в камуфляжі, які псують картинку мирного міста.
На стенді «Коронації слова» також знайшлася схожа книжка – «В дитячий світ прокралася війна». Правда, у цій книзі твори написані дорослими «про дитинство, обпалене війною». Анотація стверджує, що книжка для дітей: «Особливо для тих дітей, які не бачили війну зблизька, не чули відлуння вибухів, не відчували стискання всього єства від почутого та побаченого». Її мета така сама: донести дітям думку, що поруч із ними живуть їхні ровесники, які знають, що таке війна.
Закінчення огляду тут.
