Закінчення. Початок тут.
Аналітика
Зібрати документи, свідчення учасників, зафіксувати події, щоб непричетні сучасники та нащадки змогли відчути дух цих подій – це дуже потрібно, але зупинятися на цьому було б нелогічним. Треба ще осмислити ці події, віднайти в них закономірність, збагнути, чому вийшло саме так, а не інакше, і відповідно зробити висновки та передбачити подальший перебіг з урахуванням цих висновків. Слід віддати належне українським авторам: вони цим активно займаються.
Великий (у всіх сенсах) подарунок і нащадкам, і сучасникам – книга Григорія Перепелиці «Україна – Росія: війна в умовах співіснування», що побачила світ завдяки видавничому дому «Стилос». Автор – капітан першого рангу у відставці, доктор політичних наук, колишній директор Інституту зовнішньої політики Дипломатичної академії при Міністерстві закордонних справ України. Йому є що сказати про історичні витоки відносини між Росією й Україною від давніх часів і до сьогодні: як так склалося і чому це було історично обґрунтовано. Дизайнер Ірина Пилипенко пояснює: текст цієї книги датовано 2015 роком, але вона фактично вийшла в 2017, тому що автор суттєво доопрацював книгу, і вийшло ще ґрунтовніше дослідження. На виданні стоїть 2015 рік, оскільки тоді вийшов мінімальний наклад – для презентації, щоб фонд-спонсор міг поставити галочку у звіті. Тому, побачивши у книгарні «Україна – Росія: війна в умовах співіснування», варто уточнити фактичний рік видання.
Видавництво «Брайт Букс» виклало на своєму стенді два зразки військової аналітики: «Вторжение в Украину. Хроника российской агрессии» (наслідок дворічної роботи розвідувально-інформаційної групи «Інформаційний спротив») та «Анексія. Острів Крим. Хроніки гібридної війни» Тараса Березовця. Назви ці трохи оманливі, тому що хроніка мала би просто фіксувати події, без аналізу їх причин та передумов.
На стенді видавництва «Ніка-центр» ми знайшли відразу три зразки такої аналітики, розрахованої на широкий загал. «Це дуже болюча тема», – говорить директор видавництва Володимир Самойленко. Він розповідає, що, на жаль, Володимир Головченко, співавтор книги «Гібридна війна Росії проти України: історико-політичне дослідження», уже пішов із життя. А проте ми бачимо, що він багато чого передбачив у цій книзі, написаній у кінці 2015 року. Його співавтор, Микола Дорошко – завідувач кафедри українознавства факультету міжнародних відносин Київського університету. «Він гарний аналітик, – вважає Володимир Самойленко. – Він пояснює концепцію гібридної війни, гарно пише про неоголошені війни в історичному розрізі – що це все не з нас почалося, воно віками складалося між Росією й Україною. Росія не хоче і не може жити в мирі зі своїми сусідами – на відміну від інших країн, вона ніяк не хоче домовлятися».
Окреме місце на стенді займає «Гібридна війна Росії проти України після Революції гідності» – вона містить польський погляд на ці події. Половину тексту писали наші науковці, а половину польські, це переклад. Що ж, цікавий підхід: поляки – це з одного боку погляд збоку, а з іншого – ми з ними в одному човні, бо Росія для них є такою самою реальною загрозою, а не десь там у випуску новин.
Художня проза
Однак художнє осмислення війни, котра відбувається тут і зараз, також уже почалося. Вважається, що письменникові потрібен час на те, щоб зосередитися на явищі – в ідеалі років десять після події, щоб пристрасті вщухли. Можливо, наші письменники просто намагаються викласти реальні події, але оскільки вони не журналісти, а таки письменники, то мимоволі виходять художні тексти. (Це той жарт, у якому є лише частка жарту, а решта – чистісінька правда.)
Олександр Кириленко, видавець і директор магазину «Фоліо», пояснює: Євген Положій участі в бойових діях не брав, але він опитав дуже велику кількість бійців, тому його «Іловайськ» – це роман, але заснований на документальних свідченнях. Утім, тут грань між документалістикою та красним письмениством доволі тонка. Продовження цієї його тематики можна знайти на стенді «Нори-друк» – «5 секунд, 5 днів». Директор видавництва Микола Кравченко говорить: «Євген Положій описує реальні події – звісно, він якось об’єднує різні проміжки і локації, дуже майстерно додаючи різні психологічні моменти, щоб усе це зв’язувалися сюжетом. Він описує все, що принесла війна. От якщо “Іловайськ” – це белетристично-документальне дослідження, то “5 секунд, 5 днів” – це художня проза, в основу якої покладено деякі реальні факти. Дуже важливо, що йому вдалося піднятися до проблематики війни – незалежно від того, в якій ситуації потрапляє людина, вона або погана, або хороша. Або зло, або добро. Цікавим цей текст може бути всім, тому що це Література». Микола Кравченко вважає, що якщо людина вже прочитала Жуля Верна, як усі в 14 років, значить, їй уже можна читати і «5 секунд, 5 днів».
Діана Семак, маркетолог видавництва «Навчальна книга – Богдан» розповіла про те, як Ніна Фіалко з Тернополя, взагалі-то знана як авторка жіночих романів, не змогла ігнорувати останні події в Україні і написала історичний роман «Обірвана струна». «Це художня книга про те, як узагалі сприймають воїнів АТО, як важко їм потім повертатись і наскільки глибоко ця війна залишила слід у їхніх душах, – говорить Діана. – Вона про те, скільки доль ламає ця війна на Сході».
Перекваліфікувалася і письменниця Ганна Ручай, яка вже встигла поспівпрацювати з різними видавництвами. Костянтин Климчук, директор видавництва «Час Змін Інформ», котрий також неодноразово бував у зоні бойових дій як волонтер, розповідає: «Якось трапився мені рукопис “На східному фронті є зміни”. Я спочатку не сприйняв його, тому що назва апелює до Еріха-Марії Ремарка. Але ковтнув його за ніч і відразу сказав, що цей рукопис побачити світ. Тому що мова про те покоління українських чоловіків, яке знайшло себе на цій війні. Вони 25 років тинялися, не знали, куди себе діти, а тут такі виклики… Герої – люди прості і не зовсім симпатичні. Але разом, у складі підрозділу, вони показали себе українцями. Тут немає якогось напускного героїзму, вимахування прапорами, навпаки – це люди складної долі. Але коли вони потрапили у надзвичайні життєві ситуації, вони вмирали за Батьківщину і робили це як звичайні люди – у крові, грязі, у розбитих бліндажах… Але книга закінчується напрочуд оптимістично: головний герой, якого побили гопники в Одесі на Куликовому полі, вирішив повернутися до ЗСУ після демобілізації і випадково увімкнув телефон. Він не виставив календар, і на маленькому моніторчику з’явилася дата – 2098 рік. Все куде Україна в 2098 році!» Книжка також художня, але заснована на реальних подіях, містить фотографії із зони ведення бойових дій.
На стенді видавництва з невимовною назвою «Meridian Czernowitz» ми знайшли роман Сергія Жадана «Інтернат». Мабуть, можна цим і обмежитися – усі чудово знають, хто такий Сергій Жадан і чому все, написане ним, має художню вартість та приречене на успіх у читача.
Двомовна «Історія одного солдата» на стенді видавничого дому «Києво-Могилянська академія» привертає увагу екзотичним ім’ям автора: Уолтер Орр Скотт. Ім’я справжнє, воно належить «американцеві за паспортом та українцеві душею», котрий живе зараз у Козятині – одружився з українкою. Керівник відділу реалізації Олена Геннадьєва розповідає: «Він був на багатьох американських війнах, а тепер закохався в Україну. Дуже переживає це все, волонтерить – закуповує продукти для бійців… Дуже патріотична людина як для України». Книжка теж художньо-документальна. Вона складається з оповідань та віршів. Ціна могла бути значно нижчою, але автор принципово поставив саме таку, тому що гроші з накладу ідуть на потреби армії. Її наклад – 500 примірників, видавництво продає 200, а автор свої 300 продає або роздає, але частіше все-таки перше волонтер же… «Історію одного солдата» купують люди, котрі пов’язані з АТО і/або хочуть допомогти нашим бійцям.
Навіть на стенді начебто дитячого «Видавництва Старого Лева» є цілком доросле видання про війну – «Стіна» Андрія Цаплієнка. «Це наша “арсенальна” новинка, одна з найочікуваніших до Арсеналу, – говорить представниця видавництва Любов Сап’янова. – Андрій Цаплієнко – дуже відомий військовий кореспондент , він працював на всіх гарячих точках: Кавказ, Балкани, Чечня, Латинська Америка. Відповідно починаючи з 2014 року він – головний військовий кореспондент на нашому Сході. “Стіна” – це, так би мовити, уявне бачення нашого майбутнього: російсько-українська війна вже закінчилась, стіна між “русскім міром” впала і до чого це призвело. Цаплієнко не приховує національностей, пише, що українці – це українці, а росіяни – це росіяни. Просто без навіяних ілюзій бачення майбутнього цих двох країн, цієї території». Любов рекомендує «Стіну» всім українцям, яких хоч трохи зачіпає подібна тема. «За нашим віковим розмежуванням це 18 +, але якщо є підлітки, реально готові до такої тематики – чому ні? – вважає вона. – Можливо, 15-річних уже не потрібно так оберігати – хтось із них починає читати щось набагато жорстокіше».
У видавництві «Брайт Букс» можна придбати те саме, але з іншим дизайном і російською: автор хотів, щоб роман було видано двома мовами, і видавництва домовилися між собою. Тому що часто люди воліють читати мовою оригіналу. А крім того, тут Цаплієнко пише і про Україну, і про Росію, тому «Брайт Букс» вирішило дати росіянам можливість також це прочитати. У російській версії передмова авторства знаменитого американського військового кореспондента Сергія Лойка. До слова, його не менш знаменитий «Аеропорт» лежав тут же. Причому українською.
Вірші
А ось вірші про війну мали би з’являтися у великих кількостях, але поетичних книжок такої тематики на «Книжковому Арсеналі» ми знайшли лише дві.
Першу – на стенді «Коронації слова»: це виданий у Вінниці збірник «Напиши про війну» – 47 авторів з усіх куточків України, різного віку і різних професій: бійці, волонтери, переселенці, просто небайдужі люди. У збірнику більше 100 віршів українською та російською мовами. В анотації наводяться слова Олени Макарчук: «Ця книга не для реклами війни, як мені дехто з грамотних “старших братьєв” дорікнув, а заради шани живим і пам’яті про загиблих».
На стенді видавництва «Ярославів Вал» ми побачили «Вірші з війни» Бориса Гуменюка – збірку, котру літературознавці відразу поставили на золоту полицю української літератури, але більшість пересічних українців пропустили цей момент. Про те, хто такий Борис Гуменюк, ми вже трішки згадували. «Ми вирішили видати цю книжку тому, що ця тема зараз актуальна для українського суспільства, – розповідає представниця видавництва Юлія Вознюк. – Гарні вірші, вірші, які на часі. Ми усвідомлювали, що поезія уже давно продається погано, але видали цю книжку, тому що це не просто лірика, а лірика соціально значуща. Автор робив кілька презентацій, і вона, до речі, непогано продавалася. Це лірика, написана серцем і кров’ю».
«Книжковий Арсенал» закінчився, проте усі книжки, які ми змогли побачити в один час в одному просторі, можна буде по одній знайти і пізніше. Можливо, скупити і перечитати всю вже наявну літературу про АТО (про ООС напишуть пізніше) трохи проблематично, та й навряд чи треба – різним читачам будуть близькі різні підходи, комусь аналітика цікавіша, комусь – вірші. Але в будь-якому разі вибір є на будь-який смак. Схоже, що наші видавці вважають видання такої літератури своїм вкладом у нашу спільну війну.
Що ж, правильно вважають.
