Вони домовилися домовлятися. Вони — це фрау Меркель та російський лідер Володимир Путін. Про роль України в цих перемовинах і не лише “Голос-Інфо” говорить з відомим політологом, директором Агентства моделювання ситуацій Віталієм Балою.
Пане Віталію, хотіла розпочати нашу розмову з внутрішньополітичної кухні, але останні події дещо змістили акценти. Я для себе зустріч Меркель і Путіна сформулювала так: Донбас без нас. Тобто, вони обговорюють Україну без нашої безпосередньої участі. Що ви думаєте з цього приводу?
Я не думаю, що без України обговорюють питання Донбасу, тим більше, що перед зустріччю з Путіним Меркель телефонувала Порошенко. Це перше.
Друге. Навіть при всій повазі до Меркель, вона одноосібно не може вирішити питання миру на Донбасі, і в зв’язку з цим вони можуть тільки обговорювати якісь свої пропозиції та бачення. За великим рахунком, ніхто не знає, про що насправді спілкувалися Меркель і Путін, бо розмовляли вони без перекладача, а про те, що буде обговорюватися питання України в контексті миротворців і виконання мінських домовленостей було озвучено ще напередодні. Але окрім України там було дуже багато важливих і чутливих як для Росії, так і для Німеччини питань, тому я не впевнений, що було знайдено якесь спільне рішення, в який спосіб припинити війну на Донбасі.
Чи бачите ви незворотність шляху Північного потоку-2?
Мені видається, що це не політичне, а економічне питання. Це вигідно Німеччині, інакше вона не приймала б участі у цьому проекті. А нам потрібно було у свій час залучити серйозні європейські газові структури в спільну експлуатацію і модернізацію нашої газотранспортної системи і в цьому випадку я не думаю, що йшла б мова про будівництво якихось інших трубопроводів.
Якщо говорити простою людською мовою, чим, окрім економічних збитків, нам загрожує цей Потік?
Він загрожує тільки тим, що буде суттєве зменшення доходів в бюджет, бо за транзит нам сплачують чималі кошти.
І кому тоді взагалі потрібна буде ця наша хвалена труба?
Напевно, нам, з точки зору реверсу, щоби ми брали в Європі газ. Так, до речі, свого часу було, коли в 2009 році Тимошенко підписувала славнозвісні газові контракти. Там взагалі у нас були дуже цікаві події… Росія тоді нас звинувачувала, що ми забираємо газ, який має йти в Європу. Тобто, ми, умовно кажучи, були на шпагаті, в залежності як від РФ, так і від Європи. Чому так сталося? В свій час ми не прийшли до простого пункту, що європейці мають купувати газ на кордоні Росії з Україною і платити нам за транзит. Тут, на мою думку, зроблено багато помилок, які накопичувалися тривалий час. І в кінці кінців країни приймають рішення, які вигідні для них економічно. Це потрібно чітко усвідомлювати, тому позицію Німеччини можна зрозуміти.
Чи справді газу внутрішнього видобутку нам може вистачати для потреб, принаймні населення?
Для громадян, так, вистачає. Що стосується промисловості, тут потрібно слухати думку профільних експертів. Але, знаєте, в мене виникає як мінімум одне запитання: чому досі не побудували термінал в Одесі для скрапленого газу, щоб можна було його поставляти для потреб країни? Це ж відкриває нові можливості, якими потрібно користатися, а не плакатися і розуміти, що кожна країна має виходити зі своїх інтересів. Україна — не виключення.
Ви сказали щойно, що не потрібно плакатися. До речі, про сльози. Дещо відійду від обговорюваної раніше теми. Обмін полоненими. Як ви оцінюєте цей процес?
А в нас не має полонених, адже офіційно ми говоримо про заручників і політичних в’язнів. Полонені бувають тільки на війні, яка у нас не проголошена.
Добре, давайте про політичних в’язнів.
Ну, бачите, коли речі називаються своїми іменами, не діють, скажімо так, певні міжнародні правила, які стосуються зокрема такого поняття як військовополонений. Тому говорити, що Росія і зокрема Путін з цього приводу мають якісь сентименти не доводиться. Якщо не помиляюся, вже понад сто днів минуло, коли Олег Сенцов заявив про своє голодування. Хто тільки не звертався до влади РФ з проханням звільнити його. І що?
І що на нього може вплинути в такому разі?
З моєї точки зору вплинути може той факт, коли його особисті і родинні статки будуть повністю “заморожені”.
Офтоп. Чи може зміна виборчої системи, зокрема перехід на суто парламентську модель стати для нас певною панацеєю з урахуванням скрути, в якій знаходиться країна?
Ні, панацеєю для нас насправді нічого не може стати до того моменту, поки громадяни не зрозуміють, що мають нести відповідальність за того, кого вони обирають. От допоки люди в більшості своїй, які ходять на дільниці, не будуть відповідально відноситися до вибору, а не голосувати своїм шлунком, ніякий закон не буде панацеєю. Єдине, що можна тут сказати… мова має йти не про закон, а про новий Виборчий Кодекс, де має бути чітко прописано, коли проходять парламентські вибори і за якою системою, коли президентські і місцеві. Це важливо, щоб хто б не знаходився при владі, не підлаштовував закони під себе. Це буде крок вперед, який мали зробити ще в 2011 році, не говорячи про те, що це обіцяли на сцені Майдану під час Революції Гідності.
Скільки, як на вас, має складати партійний бар’єр проходження в парламент?
Це питання неоднозначне і не таке просте, як здається на перший погляд. Не можна брати якусь цифру зі “стелі”, бо з моєї точки зору у нас відсутня політична еліта , оскільки не має справжніх політичних партій. І якщо ми говоримо про якісь бар’єри, потрібно прийняти цілий ряд законодавчих актів, зокрема щодо фінансування партій, щоб ми не гадали, які олігархи їх спонсорують, а все було прозоро. Тобто, має бути підготовчий етап, щоб вийти на розуміння, яка цифра дозволить оновитися людям в політиці. Спочатку потрібно по максимуму позбавити їх усіх привілеїв, які вони мають, щоб бізнесмени не хотіли йти в політику. Загалом, це має бути комплекс дій для того, щоб зрозуміти, скільки відсотків дозволить оновитися політиків і стати справжніми політиками, а не клоунами, які поїдають бюджетні кошти.
Кількість народних депутатів відповідає якості їх роботи?
Це інформаційна кампанія, мовляв, вони ледацюги і таке інше. В певній мірі це відповідає дійсності, бо депутати часто не ходять на роботу і відпустки у них не такі, як у звичайних людей. По ідеї, парламентарі мають мати такі самі права, як і всі інші громадяни.
Особисто я вважаю, що в нас має бути двопалатний парламент. Якщо верхня палата має обиратися за мажоритарною системою, то нижня — пропорційною. Але до цього питання потрібно підходити серйозно і комплексно. Все потрібно починати з матриці, з основи, а далі ми вже будемо розуміти як рухатися далі. Не можна просто зі стелі вигадати кількість депутатів, яку нам хочеться. Спочатку потрібно окреслити регіони (я думаю, їх має бути 10-12, не більше) і тоді ми будемо розуміти, скільки депутатів нам потрібно. Тобто має бути проведена серйозна і непроста робота.
Президентська кампанія ще не розпочалася, але, тим не менше, багато людей заявили про своє бажання поборотися за головне крісло на Банковій. Чи бачите ви в оприлюдненому шорт-листі світло в кінці тунелю?
Відверто вам скажу: ні, не бачу. Чому? Та тому що жоден з кандидатів не знає і не розуміє, в який спосіб можна завершити війну Росії з Україною. Для РФ така агресивна політика — це спосіб виживання, тому вона продовжуватиме цю лінію поведінки. Це перше.
Друге. Якщо ми йдемо до миру на Донбасі, а що тоді робити з Кримом? В нас насправді, якщо чесно, патова ситуація. Якщо ми підписуємо якусь мирну угоду і в ній немає пункту про АРК, для Росії — це фактично перемога. Тому ваше питання і риторичне, і глобальне водночас, але знову-таки, на сьогоднішній день, я думаю, ніхто не розуміє і не знає, як вийти з ситуації, враховуючи поведінку Путіна.
Я вважаю, що Україні потрібно запропонувати новий порядок денний для миру з Росією, куди має бути включено питання Криму.
Днями з високих кабінетів США пролунала заява, що вони будуть робити усе, аби мінімізувати вплив Росії на вибори в Україні у наступному році. Це апріорі реально?
Все залежить передусім від громадян. Якщо вони хочуть голосувати за умовне повернення в Радянський Союз… Словом, побачимо, скільки таких людей буде. А стосовно впливу. Ну, дивіться, якщо кум Путіна — Медведчук вже відкрито заявляє, що він повертається в велику політику, ми маємо розуміти, куди будуть направлені основні ресурси. Я думаю, президентські вибори будуть певною репетицією, а ось на парламентських вони (очевидно, мається на увазі партія “За життя!”, куди увійшов пан Медведчук — Авт.) будуть розраховувати на достатню підтримку. Тепер все буде виходити з того, наскільки проукраїнські партії зможуть цьому завадити.
І насамкінець. Як рухається карна справа про замах на ваше життя?
Представники компетентних органів заявляють, що ніби все розкрито, і ніби це було інспіровано з Росії. Коли розпочнеться суд і там ці аргументи будуть доведені, тоді можна буде говорити предметно. А поки що мене, як кажуть, “терзают смутные сомнения». Якось так…
