Воєнний стан у трьох версіях. Частина 2

Перша частина тут.

Версія 3. Це сталося тому, що настав найсприятливіший момент

Цікаво, що її дотримуються всі наші джерела в армії, не завжди знайомі між собою. Вони якраз повністю виключають імовірність змови між Путіним та Порошенком і вважають, що справа в тому, що цього разу була повністю відкрита військова агресія. «Цей випадок за останні 5 років війни – це повністю і вперше задокументований факт військової агресії з боку РФ до України, – говорить наше джерело. – Хоч як би банально і трагічно це звучало, Крим, обстріли “градами” з РФ у 2014 році, Іловайськ, Дебальцеве – все було під егідою “іхтамнєтів” і народного ополчєнія. А зараз найбільш яскравий і, на жаль, потрібний факт задокументованої агресії з боку Росії, який Україна повинна використати по повній. Введення воєнного стану в 2014-2016 роках було нам не на руку, навіть дуже. Ми тільки зараз стали легалізованим суб’єктом допомоги ключових країн в обороні від Росії. Ми почали закупівлі озброєння, техніки, верстатів і країни не бояться нам допомагати навіть при введені воєнного стану. Раніше таке неможливо було зробити, і ми могли залишитись наодинці із власним ВПК і малими ресурсами».

Іноді дуже влучно може сформулювати, хоч як це дивно, Олексій Арестович. Він дохідливо пояснює, чому раніше воєнний стан ввести не можна було: «Сам закон про воєнний стан і пакет підзаконних актів був дуже недосконалим. Умовно кажучи, радянським. Там не можна було вводити воєнний стан частково – тільки на всій території. Там не можна було вводити воєнний стан без мобілізації. Була обов’язкова мобілізація, націоналізація економіки та мало не ручне управління. І у нас не було ніякого ресурсу – перше – на зміну цих законів, тому що депутатський корпус не проголосував би за них, друге – у нас не було часу переписувати підзаконні акти та розуміння, що це потрібно робити. І третє. Чому ми вводили АТО? Спеціально, щоб не зачіпати соціальні та економічні сектори. Зараз велася дуже велика робота, щоб змінити закон про воєнний стан і пакет підзаконних актів. І досі виписуються деякі підзаконні акти».

Для чого це було зроблено? Очевидно, що обидва боки свідомо йшли на загострення, маючи якісь свої мотиви. Ми поки що не знаємо, яке завдання стояло перед нашими моряками – можливо, це справді була розвідка боєм і вони знали, на що підписуються. Про це стане відомо лише після того, як наші хлопці повернуться з полону, і то не факт, що цій інформації можна буде вірити. Однак навряд чи це була провокація з боку України, щоб за цей інцидент Захід наклав на Росію справді страшні санкції (або наніс по ній ядерний удар). Емпіричний досвід давно показав нам, що хіба що якогось радника Путіна і кількох російських генералів чи депутатів внесуть у санкційний список (що ЗМІ певного типу відразу оголосять великою перемогою і вкотре почнуть відлік днів до розпаду Росії – приблизно так само, як умовна «Россия 24» відраховує дні до розпаду США чи тотального обвалу долара). Принаймні заява Трампа доволі м’яка, а інші політики світового рівня займаються своїм «Північним потоком-2». Навіть малайзійський «Боїнг» із громадянами країн ЄС не став перешкодою для того ж «Північного потоку-2» та багатьох інших неприємних для українських патріотів речей (насправді Росія далеко не в такій страшній ізоляції, як нам розповідає «Українська правда»), а тут 3 катери виключно з нецікавими для Заходу українськими громадянами, котрі самі полізли в Керченську протоку…

У будь-якому разі краще дивитися на факти.

На перший погляд видається, що в цьому епізоді Росія перемогла:

– поле битви залишилося за нею;

– людські втрати: Україна – 23 взятих в полон, зокрема поранених, Росія – 0;

– Україна втратила 3 судна, Росія пошкодила одне своє;

– Україна не досягла мети (перекинути катери в Азовське море), Росія – досягла (не пустити катери).

Однак військові пояснюють, що тактично Україна зазнала поразка в дрібному бою (не виконано передислокацію суден до портів в Азовському морі) але стратегічно Україна виграє, оскільки на кону судноплавство в акваторії Криму, чергові санкції на РФ, підтвердження російської агресії і джек-пот – факт введення воєнного стану через війну з РФ. «Тобто нарешті все назване своїми іменами, – говорить наше джерело. – Тепер будь-хто в Україні, особливо з проросійського політикуму, підтримуючи дружбу з РФ, стає ворогом України надовго і юридично закріплено».

Такий розвиток подій цілком передбачуваний. «Слабкість українських позицій на Азовському морі не є новиною, про це говориться більше півроку, – говорить Валерій Пекар, громадський діяч. – Завдання-мінімум російських сил – блокада портів на Азовському морі, що призведе до втрат у зовнішній торгівлі України (основні експортні товари йдуть морем). Завдання-максимум – пробиття суходільного проходу до Криму (що не вдалося їхнім сухопутним силам та десанту у 2014) та повне блокування України з моря, включаючи Одесу. Це зруйнує нашу зовнішню торгівлю повністю.

Злих дописів та коментарів більш ніж задосить.

Для виконання цього завдання російський флот постійно блокував українські торговельні судна. Не реагувати на це неможливо, бо відсутність реакції провокує ескалацію. Розміщення українських сил (хай слабких) в Азовському морі та використання дозволеного міжнародними конвенціями шляху переходу – це не лише наше право, а й обов’язок нашого Флоту в таких умовах.
Рано чи пізно ситуація мала загостритися, це було очевидно. Ось вона й загострилася.
Побудувати великий флот, що здатен протистояти Росії на Чорному морі, – це 10 років та мільярди доларів. Такої можливості Україна не має.
Наша основна зброя на даний момент – дипломатична. Так, іншої зброї на морі наразі Україна не має. Але й ця зброя є дієвою, якщо вміти нею користуватися. Україна попередніми дипломатичними операціями довела, що вміє.

З цього погляду, загострення нам на руку (попри наші переживання за долю моряків). Агресія є прямою та зафіксованою, це вже не те, що називається дипломатичною мовою “proxies” (якісь проросійські чи контрольовані Росією сили), це безпосередньо ФСБ РФ. Такі кораблі не можна купити в кожному воєнторзі. Чи було загострення спровоковане українською стороною заради потужного дипломатичного удару? Може, так, а може, ні. Неважливо, бо важливий сам факт.
Воєнний стан є інструментом цієї дипломатичної війни, і саме тому він був недоречний протягом багатьох років, бо суттєво обмежував саме ті речі, які Україні були найбільше потрібні – наприклад, військово-технічне співробітництво з іншими державами, міжнародну фінансову допомогу тощо. Вигоди від введення воєнного стану менші, ніж втрати від припинення цих та інших речей».

Урешті-решт те, чого багато українців і хотіли, і боялися, стало реальністю. Ми поки що лише починаємо вивчати цю реальність, і вона може виявитися зовсім не такою, як малювала наша уява. Тому закінчимо відповідним скріншотом.