Колишній народний депутат та екс-голова Київдержадміністрації Володимир Бондаренко розповів “Голос-Інфо” про те, чому під час зливи “тоне” вся столиця, разом з дощем розмиваються і дороги, а якість комунальних послуг не відповідає встановленим нормам.
Пане Володимире, як ви оцінюєте роботу столичної влади в боротьбі з наслідками нещодавньої зливи. Чому Київ, даруйте, плавав?
Був такий час, коли я до цього мав пряме відношення…тому хочу вам сказати, що не можна стверджувати, що це якесь неочікуване явище. Подібні явища відбуваються у вигляді дощу, граду, снігу чи буревію. До чого це приводить — ви бачите. Що потрібно було і ще можна зробити в деякій мірі? Є як мінімум дві глобальні речі.
Перша річ — це генеральний план міста Києва, який не враховує, на мій погляд, в повній мірі реальні природні ландшафти міста. Ландшафт міста, який колись був до його забудови, безумовно, всю цю воду збирав. Потім була порушена гідротехнічна ситуація, яка окремо існувала від генерального плану. Іноді колишні русла річок пересікають сьогоднішні траси і певні забудови, які стоять на лініях стоку води. Така карта є і її потрібно враховувати при розробці нового генерального плану міста.
Величезний прокол нинішньої влади полягає, як на мене в тому, що вона, як робиться в Європі, не відновлює старі русла річок. У нас є шматочок Почайни на Подолі і зовсім закована в залізобетонне русло Либідь.
Таким чином, перша глобальна річ — це неврахування гідротехнічної ситуації реальних природних ландшафтів Києва. Є так звані водорозділи. Ось вода ллється від вулиці Володимирської до площі Перемоги, а в той бік – до Бесарабки. Це потрібно враховувати. Але місто вже забудоване.
Що можна зробити зараз? В жодному разі не слід перекривати бордюрами можливі витоки на газонну частину міста хоча би якоїсь частини води. Ви розумієте, високі бордюри проектують стік води тільки в тому напрямку, який показують нинішні дороги. Це неправильно. Потрібно викидати в парки і сквери дощову воду, вона ніякої шкоди не наробить. І це ще можна робити зараз в деяких місцях.
З цим зрозуміло. А яка ж друга глобальна проблема “затонулого” Києва?
Друга проблема — це потужність водостічної системи. Потрібно було не забудовувати місто, а розширити його, як мінімум в два з лишком рази. Закладена у плані ливнестокова система не враховувала такого різкого зростання техногенного навантаження на саме місто. Це призвело до того, що стічні труби, які мають викидати воду, не відповідають нинішнім потребам.
Безумовно, не можна чистити стоки тільки тоді, коли півень клюне в одне місце. А в нас, на жаль, саме так часто буває. Так само було й цими днями під час зливи. Потрібно завжди бути готовим до такого дощу.
А в якому стані взагалі наразі знаходиться водостічна система міста?
Є місця, які сьогодні не є аварійними і ніколи такими не будуть. Небезпечними є лише певні зони.
Наприклад?
Наприклад, це зона початку Повітрофлотського проспекту. Дуже небезпечним є Лівий берег, який завжди заливався. І є, як кажуть, нові місця. Це, зокрема, зона швидкісного трамваю, там де знаходиться гвс. Там навіть свого часу позакривали підземні переходи в зв’язку з тим, що вони затоплювалися навіть при менших дощових навантаженнях.
Так ось такі аварійні місця як мінімум мають бути визначені і їм має приділятися особлива увага. Там постійно потрібно чистити, не допускати забиття труб і при можливості прокладати якісь додаткові можливості для прийому води.
Прийом води не витримали і дороги, які попливли разом з дощовою водою…
Ну, це вже зовсім інша проблема, а саме — якість роботи “Київавтодору” — однієї із найкорумпованіших структур. Ще в ті часи, коли в Києві був порядок…
А коли в Києві, на ваш погляд, був порядок?
Коли ним керували люди, яких я дуже поважаю. Наприклад, Микола Васильович Лаврухін. Він в основному вів господарство, тоді як Валентин Арсентійович Згурський був більше політичним діячем… сидів в Москві на різних форумах. Я тоді був молодим головою райвиконкому… (це зараз райдержадміністрації). Район був невеличкий — 340 тисяч народу, яким я керував. Так ось тоді я не знав, що таке ніч, а що таке день. В мене було вісім папок, де чітко було розписано, що і як робити при конкретному катаклізмі. Атомна, газова аварії були описані, відключення енергії, природні катаклізми і так далі. Був постійно діючий штаб, який впливав на ситуацію в місті. Сьогодні, на превеликий жаль, цього немає.
Але й тоді були постійні спроби певних “діячів” нажитися на дорогах. Ось є такий проспект Стеценко, який проходить біля Берковецького цвинтаря. Так в той час було виявлено його звуження на п’ять сантиметрів, а асфальт був тонший на один см від того, що був запроектований. Тоді за ці “фокуси” посадили декількох чиновників.
А сьогодні масштаби зовсім інші. Створюються спеціальні фірми, які закуповують матеріал набагато дорожче, ніж він коштує, відмиваючи таким чином кошти ніби то на реальних закупках.
Колись Олександр Олександрович Омельченко грубо порушив деякі принципи забудови міста, зламавши так звану симетричну систему стосунків між комітетом економіки та інвесторами. Після того потім і з’явилися усілякі “Еліта-Центри” і їм подібні. І пішло-поїхало…
Проблема гарячої води. Деякі райони міста кілька місяців поспіль без неї. Наскільки тут є об’єктивні фактори чи влада щорічно влітку, даруйте, тупо знущається з киян?
Воду можна підігріти різними методами. Централізованими котельними, сонячними батареями (про які ми поки що можемо тільки мріяти), а можна бойлером. Але для того, щоб бойлер, який стоїть у кожній квартирі працював беззаперечно добре, потрібно мати стійку і надійну електричну енергію.
Ось я провів певні розрахунки і потім звернувся в міністерство енергетики і розповів, що за останні 20 років ми маємо 14 основних і близько двох десятків побутових приладів, які замінили собою те що було раніше. Наприклад, чайники раніше були на газу, а тепер електричні, бойлери, овочеварки і т.д. і т.п. І сьогодні як наслідок ми маємо аварійні відключення електроенергії чи згорання проводки. Тому нинішні забудовники повинні думати над тим, щоб їхні котельні були ефективні і також потрібно заміняти електропроводку при капітальному ремонті будинків. Це ті питання, які можна і потрібно вирішувати тут і зараз.
Ще одне питання — політичне. Є у нас такий президент Петро Порошенко. Так ось, його менеджери, які раніше випускали шоколад, зараз почали займатися НКРЕКП (Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг — Авт.), газом і так далі. Я маю на увазі усіляких “коболєвих”, “вовків”, інших любих друзів. Так ось президент напустив їх туди ціле стадо і вони рвуть цю бідну країну на шмаття.
Сьогодні над киянами просто знущаються. Наведу приклад. Ми сьогодні плануємо забрати під контроль київської міської громади велетенську імперію “Київенерго”, а це понад дев’ять тисяч об’єктів. І ці об’єкти в різній ступені мають борг перед містом і конкретними громадянам, а громадяни перед ними. Коли ми підбили баланс, з’ясувалося, що громадяни справді винні за спожиту, несправедливо встановлену ціну на газ та електроенергію. А чи не винна ця організація громадянам? Винна, оскільки в Києві є такі галузі, які підконтрольні державі. Це, зокрема, вузи, військові частини, поліція, СБУ, медзаклади та інші держустанови. Так ось вони заборгували місту велетенську суму (1 млрд грн). Тобто держава винна Києву мільярд гривень. Гройсман каже: “Ми вам потім заплатимо”. Вибачте, а звідки ж нам заплатити? Це — одна частина.
Друга. Ахметов, який експлуатував усю енергетичну галузь. Там теж велетенські борги. Так ось чому Київ має розраховуватися в нуль?!
Чи не очікує нас подальша, більш серйозна криза платежів?
А вона, криза платежів, уже є. Анонсоване підвищення ціни на комунальні послуги потягне за собою необхідність виділення набагато більше коштів на перекриття субсидій. Це — одна сторона медалі.
Друга — якість житлово-комунальних послуг. Наприклад, гарячою вважається вода, якщо її температура становить понад 50 градусів. Є енергетична якість, але її дуже важко визначати. Газ… багато людей стали помічати, що він став трішки не такий. Я, до речі, проводив експеримент. В мене є родичі в Санкт-Петербурзі. В мене ставлення до них змінилося, через їх ставлення до українців, але тим не менше. Я зізвонився з ними і кажу: “Візьміть звичайну емальовану каструльку, налийте туди три літра води, поставте на один з маленьких кружків і, будучи на зв’язку по Вайбер, вмикаємо одночасно”.
І, звичайно ж, в них вода закипіла швидше…
Вдвічі швидше в них закипіла вода. Потім мені дехто розповів (не знаю, наскільки це достовірно), що в Україні існує вісім установок, які на внутрішньому транзиті псують газ, розбавляючи його повітрям. Тому, яка якість? Ніяка.
Вода також має бути якісною. Але для цього потрібно, щоб були циркуляційні системи, а у нас в Києві 70% будинків не мають таких систем.
Насправді, це страшні проблеми…і коли я нещодавно зустрівся з Віталієм Володимировичем (Кличком– Авт.), окреслив йому п’ять ключових проблем. Циркуляція води. Ліфти, величезна кількість яких знаходяться в аварійному стані. Проблема протікання покрівель, яка є глобальною для Києва. Проблема з опаленням в цілому для міста. Проблема з прибудинковими територіями. Так Віталій Володимирович “дослухався” і навпаки — суттєво зменшив фінансування цієї галузі. Ось така “весела” історія.
