Отже, маємо те що маємо: ЄС напередодні привітав європрагнення України та закликав Росію звільнити політичних в’язнів-наших співвітчизників. Це – лише частина результатів 20-го саміту Україна-ЄС, який відбувся у Брюсселі. Також представники співдружності особливо зауважують, що боротьба з корупцією й надалі буде тестом подальших фінансових траншів для офіційного Києва.
У підсумковій резолюції саміту також йдеться про те, що Європейський союз вітає вже досягнуті Україною результати у перебігу виконання Угоди про асоціацію та зону вільної торгівлі. Крім того, Україна та ЄС домовилися щодо спільного бачення секторальної інтеграції нашої держави у цифровій, енергетичній, митній сферах та в співробітництві у рамках Шенгенської зони.
Двосторонній саміт завершився прийняттям жорсткішої ніж зазвичай заяви щодо російської агресії в Україні. У підсумковому документі дається чітке визначення дій РФ проти України, де лідери ЄС згідні з тим, що напад росіян на нашу країну розпочався ще в лютому 2014 року, тобто від початку анексії Криму.
«Ми вкотре рішуче засуджуємо відверте порушення суверенітету і територіальної цілісності України внаслідок агресії з боку збройних сил Росії, яка триває від лютого 2014 року», – мовиться в заяві. В документі окремо засуджена побудова Керченського мосту без погодження із Україною.
Також ЄС «без купюр» наголосив, що Україна повинна залишатися стратегічною газотранспортною державою, тим самим підтверджуючи, що європейський блок докладатиме зусиль для підготовки українського ринку енергії до інтеграції до енергоринку Євросоюзу.
Про те, яку роль — реальну чи декларативну матимуть результати саміту Україна-ЄС та інші актуальні зовнішньополітичні питання порядку денного “Голос-Інфо” говорить з відомим політологом Володимиром Фесенко.
Днями пройшов саміт Україна-ЄС, сесія ПАРЄ, невдовзі очікується саміт НАТО, де президент Порошенко прийматиме безпосередню участь. Як ви гадаєте, на якому плані буде війна на сході нашої держави з урахуванням проблем, які загострилися у Сирії та Ірані?
Я скажу вам так: з точки зустрічей, які або вже відбулися, або очікуються найближчим часом, найбільш тривожні очікування пов’язані із зустріччю Трампа і Путіна. І не тому, що щось готується чи є якісь зміни в політиці США. Тут річ в іншому. Є побоювання, щодо імпровізацій Трампа, його непередбачуваності. Словом, він, даруйте, може “ляпнути” щось таке, що зовсім не відповідатиме рекомендаціям його радників та пропозиціям Держдепартаменту. Це не буде якимось новим планом дій, бо без України жодне рішення не може бути прийняти. А ось ускладнити переговорний процес це може.
Що стосується інших міжнародних самітів і зустрічей, то я би більше уваги приділив саміту Україна-ЄС, тому що цей захід відбувається раз на рік і фактично є ключовою переговорною площадкою між РФ та Україною.
Головне рішення, на яке ми очікували вже ухвалено, я маю на увазі допомогу 1 млрд. Євро, але все рівно нам потрібно продовжувати подальший рух у напрямку як економічної співпраці, так і інституційної, з точки зору реалізації Угоди про Асоціацію.
Справді, тут є багато питань, зокрема в плані реалізації обіцяних реформ.
Саме так, але насправді чимало питань є і до Євросоюзу. Тому з точки зору довгострокової політики євроінтеграції, я би це поставив на друге місце.
Саміт НАТО? А там, зауважте, питання України не обговорюється. Ось минулого разу була окрема зустріч, окремий майданчик розмови з Україною. А зараз ситуація набагато складніша. Планувався саміт Україна-НАТО, але Угорщина це заблокувала. Так, відбудеться зустріч керівництва НАТО з президентами Україні та Грузії, але це на мій погляд символічна зустріч, яка має продемонструвати підтримку цих двох країн їх прагнення приєднатися до Альянсу в перспективі. Зараз ніхто серйозних рішень ухвалювати не буде і на новий щабель співпраці з НАТО ні нас, ні грузин ніхто переводити не буде, тому ще раз підкреслюю: ця зустріч буде хоча й важливою, але чисто символічною.
Напередодні саміту НАТО усі вітчизняні медіа роблять акцент на тому, що Порошенко буде сидіти поряд з Трампом. Це все логічно, адже “посадка” відбувається в алфавітному порядку. Але. Як ви гадаєте, чи, користуючись нагодою, український президент зможе щось пошепотіти на вухо своєму американському колезі, аби він уникав таких відповідей на питання, на кшталт, чи визнають США анексію Криму: “Побачимо”?
Ну, давайте не забувати, що після цього була офіційна заява Держдепартаменту, яка фактично спростувала заяву президента США. Річ у тім, що Трамп дуже любить яскраві жести, екстравагантні заяви, які цитують і викликають увагу. А ось щодо Криму, то я вам скажу, що нам потрібно бути пильними і обережними. Трамп і до свого обрання, м’яко кажучи, не мав чіткої позиції по АРК, бо хтось йому нашепотів, що Крим російський, оскільки там розмовляють російською мовою. Ця точка зору з’явилася не зараз, а ще до обрання Трампа президентом.
Я не думаю, що йому вдасться щось прошепотіти і Трамп одразу змінить свою позицію. Плюс — потрібно не забувати про те, що Порошенко є гостем і сидіти поруч з Трампом він буде лише окремий час. Вдасться щось прошепотіти? Не знаю. Але мені здається, що Порошенко спробує скористатися цим шансом, контактувати з колегою і в цьому в мене жодних сумнівів немає. Чудово орієнтуючись на зовнішньополітичних питаннях, очевидно, що Петро Олексійович спробує цей шанс використати. Але, знаєте, за такий короткий час і шляхом шепотіння таких серйозних і принципових питань не вирішити. Тому, давайте, не мати ілюзій.
У 2008 році нам і грузинам обіцяли статус ПДЧ, але не дали. А що може змінитися зараз?
А зараз йдеться про проміжні ланки. Грузія на крок нас випереджає, але це не означає, що для них вже відкриті двері в НАТО. В нинішній ситуації, з урахуванням російського чинника, потрібно бути реалістами.
Тобто в найближчій перспективі, і це публічно заявлено керманичами НАТО, нам нічого не світить.
Так, в найближчій перспективі, ну, як мінімум, середньостроковій, ні про який вступ до НАТО мови йти не може взагалі. Хто б не був президентом, хто би чого не робив, ситуація системного конфлікту з Росією і побоювання з боку окремих європейських членів НАТО, що членство України та Грузії загострить протистояння з Росією, на превеликий жаль блокує класичний варіант приєднання до Альянсу. Втім це зовсім не означає, що ми маємо сидіти, склавши руки. Перефразовуючи відомий анекдот, ми маємо рухатися до НАТО городами. Нам потрібно розвивати активне співробітництво з НАТО, щоб бодай де-факто стати членом цього спів товариства.
Наразі соціологія свідчить, що рівень підтримки українців щодо вступу в НАТО дещо нижчий, аніж був на початку війни на Донбасі. Чому, як вважаєте?
Ні, це не так. До початку війни на Донбасі рівень підтримки вступу в НАТО був 20%. А ось після анексії Криму і початку війни на Донбасі ідея підтримки інтеграції до НАТО збільшилися більше ніж в два рази і зараз вона складає більше сорока відсотків. Так, коливання є, але я вам скажу, що коливання є і в питанні вступу до Євросоюзу. Я вас здивую, але рівень підтримки вступу в ЄС трохи менший, ніж був в 2014 році.
І чим це обумовлено?
Це обумовлено тим, що стало набагато менше ілюзій. У нас багато хто вважав, що після підписання Угоди про Асоціацію, ми вже однією ногою в Євросоюзі. Так, подібні ілюзії були, але відбулося певне охолодження, тим більше, що нам відкрито демонстрували, що нас в ЄС ніхто не чекає. Ми маємо бути реалістами і усвідомлювати, що шлях до НАТО і ЄС далекий і непростий. Нам ще дуже багато потрібно зробити для вступу в ці організації.
А як ви оцінюєте роботу наших дипломатів у цьому напрямку?
Я принциповий противник вимірювати середню температуру по палаті, тому що дуже сильно відрізняється робота наших послів і дипломатів в окремих країнах. Наведу один показовий приклад. Австрія. Це зараз одна з найбільш проросійських країн. Але саме там працює, можливо один з найкращих в Європі наш посол — Олександр Щерба. Але сам по собі він не може нічого вирішити. Тому оцінювати в цілому, на мій погляд, не зовсім коректно, хоча б тому, що робота наших дипломатів фінансово дуже сильно обмежена. В порівнянні з тією ж Росією, в нас набагато менше інформаційних і фінансових можливостей, щоби якось впливати на політичну ситуацію. Тим не менше, я б оцінив роботу МЗС і більшості наших дипломатів як задовільну.
Ви кажете, що ближчим часом членство в ЄС та НАТО нам не світить. Але президент Порошенко днями виступив з ініціативою внести цей зовнішньополітичний курс в Конституцію. Наскільки це доцільно, адже Основний закон — не шкільний щоденник, де можна щось “правильно” підкорегувати?
Безумовно, не шкільний щоденник. Саме тому Порошенка на це штовхає гіркий досвід, пов’язаний з президентством Януковича. У нас в Конституції тоді нічого не було записано, але ухвалили закон Про засади внутрішньої і зовнішньої політики, в якому зафіксували нейтральний статус України. І ось щоб нічого подібного не відбулося в разі ймовірної зміни влади в 2019 році, чинний президент хоче внести ці норми в Конституцію, щоб вони стали незворотними.
Ризик, що ця ініціатива не буде підтримана існує. Але в наступному складі ВР як мінімум чверть, а може й трохи більше депутатів будуть не проєвропейської орієнтації.
В історії НАТО є прецеденти, коли до його складу включали країни, де відбувалися військові конфлікти. Чи є у нас такий шанс?
Суто гіпотетично намалюю вам наступну картину. Якщо протистояння з Росією не тільки продовжиться, а стане більш потужним і системним, зміниться кон’юнктура в Європі, а США більш наполегливо просуватиме ідею входження України і Грузії в НАТО, тоді я не виключаю, що такий шанс з’явиться. Хоча мені видається, що де-факто ми станемо дуже близьким партнером НАТО без формального надання статусу члена. Насправді я вважаю, що не потрібно зосереджуватися саме на статусі членства. Це як в тому анекдоті: “Нам шашечки или ехать?”. Нам потрібно їхати, рухатися. Нам потрібна від НАТО реальна допомога: інституційна, військово-тактична і так далі.
По ЄС ситуація дещо інша, але я б теж не концентрувався на членстві як такому. Необхідно використати інституційну, політичну, іноді фінансову допомогу ЄС для того, щоб швидше реформувати нашу країну на європейських засадах.
