2019-й – рік виборів в Україні. Цієї весни українці оберуть нового президента, а восени – новий парламент. Незважаючи на те, що результат президентських перегонів є непередбачуваним, п’ять речей щодо цього політичного циклу відомі точно.
По-перше, жоден відкрито проросійський кандидат не зможе перемогти, і це є основною відмінністю від минулого. На кожних виборах України з часів отримання незалежності до 2012 року проросійський електорат відігравав значну роль. Ця частина складала майже чверть виборців, і проросійські кандидати перемогли у 1994 і 2010 роках. Однак іронія для російського президента Володимира Путіна полягає в тому, що, анексувавши Крим і окупувавши частину Донбасу, він ліквідував найбільш проросійський сегмент українського електорату. Зараз етнічно російське населення електорату України становить приблизно від десяти до дванадцяти відсотків. Як наслідок, провідний проросійський кандидат Юрій Бойко, згідно з опитуваннями, в середньому має лише 10,5 відсотків і посідає четверте місце. Таким чином, проросійським кандидатам в Україні судилося відігравати роль постійної опозиції і вічних невдах.
По-друге, результати опитувань громадської думки виявляться дуже хибними. Українські ЗМІ публікують чи не щоденні опитування, і всі вони демонструють провідну позицію Тимошенко, за якою на далекому другому місці стоїть відносно нове обличчя, а президент – на третьому. Проте якщо більшість американських опитувань 2016 року помилково передбачали перемогу Гілларі Клінтон, то наскільки ще більш неточними можуть бути українські опитування? Українські соціологи часто викривляють результати відповідно до бажань того, хто платить за ці опитування. Більш авторитетні фірми коригують цифри до 3 відсотків, а більш сумнівні – і на 5–7 відсотків. Опитування вже є не об’єктивними показниками суспільних настроїв, а радше інструментами впливу на громадську думку і на створення конкретних наративів. Наприклад, громадськості говорять, що Тимошенко неминуче переможе, тому що вона «на першому місці», але цей наратив не вказує на те, що 80% українців віддають перевагу якомусь іншому кандидатові. Коли чотири з п’яти надають перевагу комусь іншому, то це не неминучість – це обман.
По-третє, більшість кандидатів у президенти фактично ведуть кампанії за завоювання парламенту. Шість кандидатів наразі мають у середньому по 10% в опитуваннях про президентські вибори – Порошенко, Тимошенко, комік Володимир Зеленський, колишній міністр оборони Анатолій Гриценко, лідер Радикальної партії Олег Ляшко і лідер Опозиційного блоку Юрій Бойко. Але саме Тимошенко і Порошенко – це ті, за ким треба пильно спостерігати. Інші четверо проводять агітацію за місця на парламентських виборах, а участь у президентських виборах є лише методом заздалегідь підвищити їхню видимість. Через те, що парламент обирає прем’єр-міністра, то метою є велика парламентська фракція. Таким чином, хоча й цього місяця Зеленський і користується тим, що збирає протестні голоси, історично українські виборці відкидали таких кандидатів. Оскільки Зеленського з часом визначать як прихованого кандидата від олігарха Ігоря Коломойського, його рейтинг швидко впаде. Гриценко і Ляшко в минулому вже робили політичні сплески, але до виборів ці сплески вщухали. Бойко, без Криму і окупованого Донбасу, вже вичерпав свої можливості.
По-четверте, Тимошенко і Порошенко боротимуться у другому турі. Обидва вже протистояли одне одному під час президентських виборів у 2014 році, і Порошенко легко виграв, випередивши Тимошенко на 39 відсотків. А вибори 2019 року вже набирають форми реваншу, і опитування надають Тимошенко перевагу в середньому на 7 відсотків. Тим не менш, рейтинг Порошенка напередодні здобуття незалежності української церкви зростав, до того ж вплив чинної влади завжди сильний, тому очікуйте близького результату обох кандидатів.
По-п’яте, переможець президентських виборів отримає імпульс на перехід до парламентських виборів. Опитування свідчать, що достатньо голосів для входження до парламенту отримають від восьми до десяти партій, але жодна з них не матиме домінантної позиції. Тому будь-яка парламентська більшість муситиме стати багатопартійною коаліцією. Проте опитування відображають лише половину картини, бо половина депутатів, мажоритарники, буде обрана в одномандатних округах і наразі залишена поза поточними опитуваннями. У 2014 році Порошенко отримав 53% голосів на президентських виборах у травні, а на жовтневих парламентських виборах – 22%. Після виборів він збільшив розмір своєї фракції більш ніж удвічі, додавши мажоритарників. Очікуйте схожої ситуації цього року. Як правило, мажоритарники є власниками бізнесу, які хочуть дружніх відносин із владою. Той, хто переможе на президентських виборах, знайде десятки мажоритарників, готових іти на угоди для захисту свого бізнесу. Спроби змінити закон про вибори, щоб скасувати мажоритарні округи, в парламенті зустрічали прохолодно.
Дехто буде скаржитися, що ці вибори будуть схожі на попередні – із тими самими старими обличчями, які повертаються до влади. Певною мірою така критика правильна. Але коли Україна зробила європейський цивілізаційний вибір, парадигма змінилася. Громадськість вимагає більш високих стандартів, більшої прозорості, її більше не задовольняє приймати заяви своїх лідерів за чисту монету. Українці тепер набралися на силі, і саме громадянське суспільство, що має силу, й вестиме Україну вперед іще довго після того, як зникнуть старі політичні обличчя.
