Незважаючи на те, що ця виборча кампанія стала найпрозорішою за всі часи незалежності України, вона в достатній мірі не висвітила, хто реально фінансує політиків. А проміжні звіти кандидатів у президенти відкрили лише частину фінансового забезпечення їх участі у цих перегонах.
Проте вони дозволили визначити слабкі місця у виборчому законодавстві та практиці його застосування. Наслідком цієї кампанії має стати не “полювання на відьом”, а осмислення ситуації в цілому і пошук шляхів розв’язання проблем, що накопичувалися десятиліттями.
Про це заявили представники Руху ЧЕСНО, презентуючи сьогодні аналіз свого дослідження проміжних фінансових звітів кандидатів у президенти щодо використання коштів їх виборчих фондів за час проведення президентської кампанії.
Скільки і на що витрачено
За даними ЧЕСНО, станом на 18 березня, загальний обсяг виборчих фондів кандидатів у президенти становив 1 мільярд 412 мільйонів гривень. Приблизно 35% цих грошей складають власні кошти кандидатів, 27,6% – кошти партій, які висунули кандидатів, 33,3% – надходження від фізичних осіб, 3,6% – від юридичних осіб.
За словами аналітика з партійних фінансів руху ЧЕСНО Ігоря Фещенка з 465 мільйонів гривень власних коштів, вкладених у кампанію кандидатами, 415 млн складають кошти Петра Порошенка. Партії «допомогли» виборчим фондам своїх кандидатів 362 мільйонами гривень. Фізичні і юридичні особи перерахували своїм кандидатам майже 500 мільйонів гривень. На жаль, походження партійних коштів стануть відомі лише після звітування партій вже після виборів, як передбачено законом, – констатував експерт.
Але навіть вже зараз можна сказати, що за підсумками аналізу проміжних звітів кандидатів ці вибори коштуватимуть їм значно дорожче за вибори 2014 року. Незважаючи навіть на існуючу інфляційну різницю між нинішнім і 2014 роком.
Зокрема, тоді вибори обійшлися Петрові Порошенку в 96,5 мільйона, а ці – у 415,5 мільйона, Юлії Тимошенко – у 164 мільйони, а попередні – у 67 мільйонів. Особливо помітне це співвідношення в Анатолія Гриценка: 101 мільйон проти 7,5 мільйона. І це при тому, що попередні фінансові звіти кандидатів містять інформацію про внески та видатки лише до 18 березня включно. Але кампанія ще триває і кошти й надалі надходять на рахунки виборчих фондів кандидатів та витрачаються з них.
До речі, так як і на виборах 2014 року, кандидат Петро Порошенко самостійно профінансував свою кампанію. Жодної гривні від фізичних осіб чи бізнесу до виборчого фонду Порошенка не надходило.
Закон обмежує суму, яку громадяни та підприємства можуть перераховувати партіям чи кандидатам. Обмеження прив’язане до розміру мінімальної заробітної плати. Внесок від однієї фізичної особи не може перевищувати 400 мінімальних зарплат, а для юросіб – 800 (1,67 та 3,34 мільйона відповідно). Таке обмеження запровадили з метою послаблення впливу фінансово-промислових груп на політиків і політсили.
Однак це обмеження не стосується самих кандидатів – вони можуть переказувати на рахунок власного виборчого фонду необмежені суми. Таким чином законодавці мали на меті зменшити вплив великого бізнесу на політиків, але це не діє в тому разі, коли представник великого бізнесу особисто бере участь у виборах і фінансує свою кампанію. І в цьому випадку нинішній гарант отримав очевидну перевагу над конкурентами.
Серед кандидатів, які витратили на виборчу кампанію велику частину своїх заощаджень, є також Сергій Тарута й Володимир Зеленський. Кожен з них перерахував до свого виборчого фонду 33 та 11,5 мільйона відповідно. Цікаво, що при цьому Тарута сьогодні витрачає ці кошти на агітацію за Юлію Тимошенко (зовнішня реклама, друкована продукція, реклама в Інтернеті).
За підрахунками аналітиків 58,7% від загального обсягу фондів кандидати витратили на рекламу на телебаченні, в яку найбільше коштів вклали Петро Порошенко, Юлія Тимошенко та Олександр Вілкул. Після телереклами за обсягом витрат – друкована продукція (15% коштів) та зовнішня реклама (14,9%).
Найбільше кандидати у президенти сплатили з виборчих фондів за рекламу на телеканалі “Україна”,- повідомила аналітик з партійних фінансів руху ЧЕСНО Олена Нікуліна.
Левову частку отримав телеканал “Україна”, на якому вартість реклами є найвищою і на якому досить активно замовляють рекламу політики, з огляду на його високі рейтинги. Телеканал “Україна” отримав 260 мільйонів гривень, що складає 23% від витрат усіх фондів кандидатів, а це відчутна частка, п’ята частина витрат, – сказала вона.
За її словами, телеканал “ICTV” отримав за передвиборчу рекламу 102 млн грн, “Інтер”- 100 млн грн, СТБ – 90 млн грн, “1+1” – 74 млн грн.
До першої десятки увійшли і три компанії, які не є телеканалами і не надають медіарекламу – це “Медіа-баїнг”, “Високий замок” та “Інтерконтиненталь”, які надають послуги з розміщення зовнішньої реклами та виготовлення друкованої продукції”, – пояснила експерт.
Вона також розповіла, що до топової десятки компаній, яким кандидати перераховували кошти з виборчих фондів, увійшов також регіональний телеканал “Сфера-ТВ”, який заробив на телерекламі 25 млн грн.
Громадські експерти наголосили , що оприлюднені витрати – лише суми, які кандидати опублікували в офіційних звітах. Значну ж частину їхніх витрат проаналізувати неможливо. Зокрема, мова йде про кошти, витрачені на рекламу до офіційної реєстрації кандидатом. А такою рекламою відзначились понад 20 учасників виборчих перегонів.
За словами Олени Нікуліної, частина коштів , відображених у партійних звітах, не стосується кандидатів, які рекламуються окремо від бренду партії. Деякі кандидати можуть вказати ці кошти у деклараціях, але це стосується лише кандидатів, які є держслужбовцями або депутатами, і це можливо буде побачити також лише після виборів.
До того ж є речі які не відображені у звітах. Це оплата праці працівників штабів, технологів, агітаційної мережі. У багатьох фінансових звітах немає навіть згадок про офіційну оплату за інтернет-рекламу. Є кандидати, які мали телевізійну та інтернет-рекламу, однак ця стаття не фігурує у їхніх фінансових звітах», – пояснюють експерти.
Щодо інтернет- реклами, то як зауважила в коментарі для Голос-Інфо Олена Нікуліна, Гугл на відміну від Фейсбук не публікує дані про рекламу. І якщо він навіть і буде публікувати, то досить обмежено, щоб було складно порахувати конверсію. Тому зараз аналітики ЧЕСНО відпрацьовують методології, які дозволять визначити витрати народних обранців в інтернет – мережі.
На питання кореспонденту Голосу – Інфо щодо аналізу розміщення реклами кандидатів у соцмережах Ігор Фещенко відповів, що в ЧЕСНО вже почали аналіз цього контенту. Але є труднощі з тим, як мережа Фейсбук публікує ці дані. На жаль там дають тільки діапазони сум, а не точні цифри.
Ми пробували це прорахувати, але в діапазоні, наприклад, від 10 до 50 тис. доларів, вибирали нижню цифру, аби уникнути завищення результатів. Фінальну аналітику з цього питання ми представимо, напевне, вже після виборів, бо Фейсбук тільки відкриває такі дані, тому цей процес потребує більше часу, – пояснив він.
Є лише попередні дані по деяким кандидатам, зокрема, витрати на таку рекламу Олександра Шевченка тиждень тому ми оцінили на рівні 35 тисяч доларів, – підсумував експерт.
При цьому Ігор Фещенко відзначив, що це перші в історії Україні вибори, коли фінансові звіти кандидатів оприлюднюють до, а не після виборів. На попередніх виборах такої інформації у відкритому доступі державні органи не публікували
Ще одним великим сегментом політичної реклами у нинішній виборчій кампанії стала реклама в YouTube, де за даними керуючого партнера агентства цифрових комунікацій PlusOne Максима Саваневського, кількість роликів з українськими політиками значно зросла в порівнянні з попередніми виборами. Зокрема, за три місяці кандидати в президенти могли витратити близько 3-6 млн доларів на рекламу в популярному відеохостингу. Відзначено , що на таку рекламу найбільше витратилася Юлія Тимошенко.
За словами експерта, ця оцінка заснована на інформації з кількох виборчих штабів. Однак цифри, про які він дізнався здаються йому, «не дуже адекватними”. За його словами, YouTube в Україні дає унікальну аудиторію для реклами, яку можна порівняти з рекламними інструментами Facebook – 18 млн користувачів. А може бути і на 2-3 млн більше, – зазначив Саваневський..
Разом з тим директор агентства мобільного маркетингу Lead9 Назар Гриник зазначає, що для того, щоб запустити рекламу по всьому охопленням YouTube (його він оцінює в 17 млн), необхідно тільки для першого кроку близько 85 тисяч доларів.
“Для розкрутки реклами в YouTube політик на зразок Юлії Тимошенко повинен витратити мінімум 100-200 тисяч доларів, щоб за кілька місяців покрити всю аудиторію відео-сервісу”, – пояснив Гриник. Це без урахування створення роликів і тільки на стартовий період.
На його думку, про те, що Тимошенко витратилася на рекламу в YouTube більше за інших кандидатів свідчать і дані дослідницької компанії Factum Group. У лідера “Батьківщини” найширшие рекламне охоплення аудиторії з вересня по березень – 28%. За нею йде Андрій Садовий з показником охоплення 19%. На третьому місці – реклама Петра Порошенка – 9%. На четвертому місці з показником у 6% знаходиться кандидат від “Свободи” Руслан Кошулинський.
Крім розміщення реклами на YouTube кандидати в президенти також розвивали власні канали. Анатолій Гриценко і Юлія Тимошенко створили канали в 2009 році. Петро Порошенко почав розвивати свій канал в 2014-му, після того, як став главою держави. Володимир Зеленський з’явився на YouTube в кінці січня цього року.
У Порошенка в контенті каналу його виступи і виступи союзників президента. Більшість опублікованих відео мають до 5 тисяч переглядів. Найбільше набирають такі відео як “Новорічне привітання” – (2,4 млн переглядів) або кілька відео на тему отримання Томосу і створення ПЦУ (близько 500 тисяч переглядів).
На каналі Тимошенко середній показник переглядів більше, ніж у Порошенка. Мінімальна кількість близько 12 тисяч, а ролик “Як зменшити ціну на газ вдвічі” набрав 3,2 млн переглядів. На каналі викладають виступу Тимошенко та інших політиків, а також агітацію.
На каналі Зеленського зараз всього 29 відео, але вони набирають мінімум 100 тисяч переглядів. В середньому – близько 400 тисяч. Публікуються тематичні відео і агітація відвідування виборів.
На каналі Гриценко опубліковано 1250 відеороликів. За останні місяці відео набирають переважно до 5 тисяч переглядів. Контент каналу: виступи політика і його соратників.
Експерти відзначають, що YouTube-стратегії кандидатів помітно відрізняються. Команда Тимошенко постаралася залучити якомога більше рекламних охоплень за гроші, а Зеленський в стислі терміни вкладав у власний контент і розкрутку аккаунта. Гриценко і Порошенко не концентрувалися на просуванні в YouTube.
Цікаво, все-таки, скільки дійсно потратили на YouTube – рекламу кандидати і чи відображені ці витрати у їх фінансових звітах?
“Кіт у мішку”
Одним з головних джерел фінансування кандидатів також є кошти партій, які висунули їх у президенти. Так, виборчий фонд Юлії Тимошенко повністю профінансувало ВО “Батьківщина”. Загалом партія надала своїй лідерці 164 мільйони гривень. До речі, попередня кампанія Тимошенко фінансувалась переважно фізособами, тому модель фінансування її кампанії докорінно змінилась.
На 100% інвестувала в кампанію свого висуванця й партія “Народний контроль” Дмитра Добродомова, який знявся на користь Анатолія Гриценка. Подібна ситуація і Олега Ляшка та “укропівця” Олександра Шевченка.
При цьому аналітики зауважили, що хоча й фінансування партіями своїх кандидатів є цілком логічним, однак з погляду прозорості – це проблема. Жодна зі згаданих вище партій не накопичувала коштів у 2018 році. Тож у звітах, які партії подали до НАЗК у нинішньому лютому, знайти інформацію про те, хто профінансував виборчу кампанію не вдасться навіть частково, – відзначили експерти.
Вони звернули увагу, що у структурі надходжень до виборчих фондів “кошти партії” становлять 27% загального обсягу фондів. Проте ситуація склалася так, що інформація про походження цих грошей буде в тіні саме до тієї миті, коли втратить актуальність. На момент оприлюднення партійних звітів новообраний президент уже стане до виконання своїх обов’язків.
Отже за таких умов, коли партії фінансують кандидата, а звітують уже після виборів, українці, на думку експертів, обирають “кота в мішку”. Тим паче з огляду на попередні історії залучення партією “Батьківщина” приватних внесків через підставних осіб. Є сумніви й у походженні коштів “Радикальної партії”, яку наприкінці минулого року фінансували довірені особи інших кандидатів, студенти, безробітні та працівники самої ж партії.
А у випадку з “Народним контролем” і Дмитром Добродомовим із прозорістю є ще більші проблеми. Зокрема, партія протягом року офіційно витратила лише 50 тисяч гривень, тоді як її лідер витратив на телерекламу 17 мільйонів. Вона містила, зокрема, і логотип, який використовує партія, однак у фінансовій звітності видатки на телевізійні послуги відсутні.
Приватне фінансування, на думку експертів, стає основним джерелом наповнення виборчих фондів. Загалом від фізичних та юридичних осіб кандидати отримали 484 мільйони гривень.
За їх словами, на прикладі приватних внесків дуже помітна конкурентна перевага заможних кандидатів над тими, хто змушений збирати пожертви з громадян і бізнесу. Статистика показує, що розпорядникам виборчих фондів доводиться повертати донорам або ж перераховувати до держбюджету до 18% загальних обсягів приватного фінансування. У середньому кандидати повертають 6,5% внесків.
Що ж до конкретних випадків, то Анатолію Гриценку довелося повернути донорам найбільше – понад 11 мільйонів, або 14% приватних внесків на рахунок його виборчого фонду. Серед “лідерів” з повернення коштів опинився й Володимир Зеленський. Він був змушений повернути донорам 7,4 мільйона гривень.
Найбільшу частку від загального обсягу приватних внесків довелося повернути донорам чи передати до держбюджету Андрію Садовому та Олександрові Шевченку. Обоє вимушено відмовилися від 18% коштів, що надійшли їм від приватних донорів.
Причин повернення внесків може бути дуже багато.З-поміж найпоширеніших – помилки під час заповнення реквізитів (наприклад, у призначенні платежу) чи недотримання формальних процедур порядку здійснення внеску. Виборець не може просто взяти й переказати кандидату 100 гривень через платіжні системи онлайн. Для того, аби здійснити навіть найдрібніший внесок, потрібно особисто завітати до відділення банку, написати спеціальну заяву, чітко заповнити реквізити тощо.
Є ще низка інших причин, за яких розпорядники виборчих рахунків зобов’язані повертати приватні внески, зокрема податковий борг донора (найчастіше незначний), що теж є радше проблемою недосконалості законодавства, а не серйозним порушенням з боку кандидата чи його прихильників.
Водночас грошовиті кандидати безперешкодно перераховують до своїх виборчих фондів сотні мільйонів, не марнуючи часу членів штабу на бюрократичні процедури з перевіряння походження внесків та їх повернення. Відтак досить складно казати про рівність учасників виборчого процесу.
До речі, вчора Національне агентство з питань запобігання корупції опублікувало аналіз проміжних фінансові звітів кандидатів у президенти і виявило порушення у 17 з них.
Найпоширенішими серед зафіксованих порушень були наявність податкового боргу в суб’єктів, які здійснювали внески, а також неповнота даних, зазначених у звіті, — зазначають в Агентстві.
З восьми кандидатів, рейтинг яких вищий за 2% згідно за останніми результатами соціологічних опитувань, порушення виявили у звітах:
Володимира Зеленського — є непогашений податковий борг на загальну суму понад 3,7 млн грн; також виявлено надання внесків особою, яка відповідно до закону не мала права передавати гроші.
Юлії Тимошенко — встановлено невідповідність оформлення фінансового звіту і включених до нього звітних даних до вимог законодавства.
Анатолія Гриценка — непогашений податковий борг на загальну суму понад 10,5 млн грн; а також надання внесків особами, які за законом не мали права це робити.
Юрія Бойка — непогашений податковий борг на суму понад 1, 9 млн грн. Крім того, встановлено факт надходження на накопичувальний рахунок виборчого фонду внеску особи без зазначення повної інформації.
Олександра Вілкула — непогашений податковий борг на загальну суму понад 5 млн грн і надання внесків особами, які не мали права це робити.
Ігоря Смешка — непогашений податковий борг на загальну суму понад 1 млн грн. А також внески вносила особа, яка за законом не мала права передавати кошти.
Водночас про порушення у звітах Петра Порошенка та Олега Ляшка у висновку НАЗУ не йдеться, – відзначили у відомстві.
Ілюзія прозорості
Судячи з аналізу експертів ЧЕСНО, варто відзначити, що кандидати сповна використали всі можливі лазівки, існуючі в нашому законодавстві, для уникнення повного контролю за надходження та витратою передвиборчих коштів.
За словами аналітиків, деяке поверхове розуміння дають лише відомості про внески від фізичних та юридичних осіб. Однак і з ними не все так просто. По-перше, це джерело є лише третиною загального обсягу кандидатських фондів. По-друге, навіть наявні дані не завжди дають нам цілковите розуміння того, хто реально фінансував виборчу кампанію конкретного кандидата. Так, кампанію Олександра Вілкула офіційно фінансував менеджмент компаній Ріната Ахметова та його бізнес-партнерів, зокрема Вадима Новинського. Сам же олігарх офіційно Вілкула не фінансував.
Водночас, навіть побіжний аналіз звіту Анатолія Гриценка показує аномальну активність донорів з деяких міст. Понад чверть виборчого фонду кандидата наповнили мешканці 30-тисячного містечка Володимир-Волинський. 17 донорів загалом перерахували до виборчого фонду Гриценка 28 мільйонів гривень, переважно по 1,5 мільйона кожен. Дехто з них переказували кошти, будучи безробітними, а значна частина донорів кандидата пов’язана з місцевим бізнесменом, який на цих виборах підтримав Гриценка.
Дивною є також ситуація, коли довірені особи одного кандидата в президенти фінансують і закликають підтримати іншого кандидата, як у випадку з Русланом Риговановим.
У багатьох фінзвітах фіксуються “магічніі” 149 тисяч – сума, яку найчастіше перераховують, аби не підпасти під спеціальну банківську перевірку.
Ще одна частина виборчої проблеми – передчасний старт рекламних кампаній політиків та партій, які здебільшого взагалі уникають звітування про походження десятків, а то й сотень мільйонів. Такі випадки Рух ЧЕСНО описував у матеріалах про Дмитра Добродомова та Олександра Шевченка.
І за словами експертів, це лише мізерна частина прикладів, наведених з метою демонстрування загальних тенденцій. Тому надалі кожен зі звітів потребує детальнішого вивчення.
