США та Україна з Європою на сьогодні просувають різні підходи щодо завершення війни. Європейці та українці відкидають ключові елементи плану президента США Дональда Трампа – перш за все юридичне визнання анексії Криму Росією. Хоча Трамп, схоже, провів дружню зустріч із Володимиром Зеленським у Римі й навіть трохи покритикував російського диктатора Володимира Путіна, але США так і не відмовилися від тих положень своєї пропозиції, які викликають жорстке неприйняття, передає OBOZ.UA.
Європа та Україна вважають, що винагорода російської агресії значно збільшить ймовірність нового нападу Путіна на як на саму Україну, так і на решту Європи. Адміністрація Трампа бачить ситуацію інакше. Її головна турбота – налагодження повноцінної співпраці США з Росією. За даними ЗМІ, американський лідер вважає, що Україна “просто не має вибору”, окрім як погодитися на його пропозиції. Паралельно американський президент погрожує вийти з процесу мирного врегулювання війни в Україні вже наступного тижня, якщо не буде досягнуто угоди.
Власними думками щодо того, як саме буде розвиватися ситуація навколо мирного врегулювання в Україні та чого чекати у цьому напрямі від Дональда Трампа, в ексклюзивному інтерв’ю OBOZ.UA поділився надзвичайний і повноважний посол України, експредставник України при ООН Володимир Єльченко.
– Нинішній тиждень буде критично важливим для врегулювання конфлікту в Україні, заявив держсекретар США Марко Рубіо. Так він відповів на запитання, скільки США готові чекати, щоб Росія та Україна погодилися укласти мирну угоду. Питання про вихід США з переговорів у разі відсутності угоди варто ставити “через два тижні” – це вже зазначив особисто Дональд Трамп. На ваш погляд, ми дійсно на вирішальному етапі щодо початку переговорів?
– Мені здається, що нічого особливого за ці два тижні не відбудеться. Ми вже чуємо не вперше про певні “крайні терміни”: раніше 24 години, потім 60 днів, потім був Великдень. Зараз ми вже маємо 100 днів президентства Трампа. Тепер чергові два тижні. Це все свідчить про те, що ніякої впевненості у жодного учасника цих процесів немає. Все це відбувається тому, що абсолютно непередбачувана поведінка Путіна, а точніше зовсім передбачувана. Він не погоджується на будь-які умови, які не відповідають тому, що він казав раніше, а це фактично повна капітуляція України. І на це, звичайно, ані сама Україна, ані наші найближчі союзники ніколи не погодяться.
Інша справа, що попри всі ці погрози вийти з переговорного процесу Трампу не вдасться цього зробити, тому що він уже дуже сильно зав’язаний у цих так званих мирних планах. Йому потрібно вже щось показувати своїм виборцям і союзникам США, якісь реальні результати, ну принаймні якщо не виконання цих мирних ініціатив, то хоча б наближення до чогось. А це передусім має бути припинення вогню.
Мені здається, що ми трохи заплутались, під “ми” я маю на увазі не українців, а взагалі всіх учасників цих процесів, заплутались у термінах. Тобто “мирні пропозиції”, “мирний план”, “припинення вогню”, “перемир’я”, “сталий”, “справедливий мир” – всі ці терміни стали майже синонімами. І мені здається, що всі почали забувати про те, що будь-який мирний процес має складатися з певних етапів.
Як я вже сказав, найперший етап – це припинення вогню. На це, на жаль, Путін не йде. Україна вже не один раз заявляла про те, що вона готова. Але після цього все підміняється якимось перемир’ям, типу в Чорному морі, припиненням ударів по електричних об’єктах, хоча аж ніяк вони не припиняються. І на поверхні цього всього – цинічні російські удари, ракетні чи БПлА по цивільній інфраструктурі України. Тобто це аж ніяк не свідчить про те, що Путін хоча б трошки наблизився до реалізації своїх заяв, зокрема, що Росія готова й завжди була готова до переговорів з Україною.
Перед цим він заявляв, що Володимир Зеленський, мовляв, не може говорити, бо він нелегітимний, що вони взагалі не знають, із ким в Україні говорити. Ось зараз ніби РФ готова говорити “без будь-яких попередніх умов”, але паралельно висуває безліч своїх “пропозицій” щодо усунення “першопричин”. Тобто вся ця плутанина свідчить про те, що Путін лише тягне час і абсолютно не зацікавлений у перемир’ї, навіть у припиненні вогню як першому та необхідному кроці. Причина цього проста – він відчуває свою перевагу на фронті. Росія продовжує наступати, і це затягування часу, як йому здається, на користь російській стороні. Але насправді економіка Росії, якщо ще не у глибокій кризі, то вже наближається до цього. Про це кажуть і фінансисти, й економісти. Нездатність Росії підтримувати нескінченно свій військовий потенціал, який би дозволяв їй продовжувати наступ, проглядається все більше.
Щодо дій американської адміністрації, то ми так і не побачили мирного плану Трампа. Усі ці його ініціативи та пропозиції спрямовані на досягнення припинення вогню, але мирний план – це стратегічне бачення того, як досягти миру в Україні та зробити його стабільним. Це – гарантії безпеки, присутність збройних сил, які б їх забезпечували, та створення механізмів для виконання припинення вогню. Чий мандат матимуть ці сили? Це рішення Ради Безпеки ООН або окремих країн – усе залишається незрозумілим. Також, на жаль, є пасивна позиція європейських партнерів. ЄС провів десятки самітів, але результату не було. Теж питання компенсації збитків України, використання заморожених російських коштів і покарання за воєнні злочини залишаються без вирішення. Тому я вважаю, що найближчі два тижні, ймовірно, не принесуть якихось серйозних змін, але вони можуть стати важливими для того, щоб зрозуміти, як США діятимуть далі у цьому процесі. Трамп може намагатися показати певні результати своїм виборцям, але якщо Кремль не зробить жодних поступок, то, ймовірно, процес зайде в глухий кут.
– Як ви вбачаєте, як саме Трамп і його адміністрація діятимуть надалі на цьому напрямі? Тому що, з одного боку, риторика президента США після зустрічі з Володимиром Зеленським щодо дій Путіна стала дещо більш критичною. З іншого боку, держсекретар США Марко Рубіо каже, що ми не будемо впроваджувати ніяких санкцій, ми хочемо домовитися з Росією, чекаємо на це.
– Знаєте, важко точно спрогнозувати, як саме Трамп і його адміністрація будуть діяти надалі. Але я маю надію, що рано чи пізно американський лідер зрозуміє, що Путін – не та людина, з якою можна про щось домовлятися. Трамп уже неодноразово міг у цьому переконатися, але, на жаль, поки що це не впливає на його ставлення до Путіна. Але я продовжую сподіватися, що настане момент, коли йому це все набридне, і тоді можливі два варіанти розвитку подій.
Перший варіант – Трамп повністю виходить або самоусувається від переговорного процесу. Він не буде мати жодного стосунку до війни в Україні, а США переналаштуються на інші пріоритети: є Близький Схід, Тайвань, китайське питання та інше. Другий варіант – Трамп спробує все-таки виконати свої обіцянки і впровадити болючі санкції проти Росії, хоча б це. Також може бути різке збільшення постачання зброї Україні. Однак наразі не видно жодних конкретних дій у цьому напрямі. Рубіо, наприклад, неодноразово заявляв про можливість вторинних санкцій, а деякі законопроєкти вже внесені до Конгресу. Але щодо військової допомоги Україні – щодо цього питання у чинній адміністрації мовчать.
На мою думку, стратегічною помилкою Трампа було те, що вони почали вірити, що можна змінити позицію Путіна за допомогою слів і обіцянок. Насправді, як багато хто з експертів і політиків зазначає, треба було спочатку показати силу – впровадити нові санкції, збільшити поставки зброї Україні, закрити небо над Україною або навіть ввести обмежену кількість військових консультантів. Лише після цього можна було б вести переговори з Путіним. Тому що Путін і його оточення не розуміють іншої мови, окрім сили. Ця помилка дала російському керівництву можливість вважати, що вони можуть продовжувати свою політику агресії, не боячись серйозних наслідків від США.
– Наскільки присутній шантаж і тиск щодо України з боку Трампа щодо виконання його пропозицій, які озвучили ЗМІ та на які українська влада просто не може погодитися?
– Мені здається, що американці вже мали розуміти, що така політика тиску на Україну нічого не дасть, тому що справа не особисто в Зеленському, річ у тому, що є спільна думка в Україні. І сьогодні собі уявити будь-які рішення, кінцевим підсумком яких буде визнання, скажімо, належності Криму Росії або визнання окупованих частин України також територіями Російської Федерації, ну це просто призведе до того, що таку людину просто викинуть із влади через 5 хвилин. Суспільна думка в Україні – це велика сила. Це те, чого, можливо, росіяни не розуміють, тому що у них-то нормальних виборів не було, і вони не розуміють, що таке суспільна думка. Українці ніколи на таке не погодяться. Так, можуть бути вироблені певні якісь тимчасові варіанти, де-факто, а де-юре невизнання, під час якого будуть вестися переговори про майбутній статус і таке інше. Але такого рішення, як, можливо, Трамп сподівається, що прямо там завтра, чи через два тижні, чи через пів року українці погодяться на такі умови, на фактичну капітуляцію, це просто нереально.
– Якщо гіпотетично ситуація розвиватиметься для України у цьому аспекті негативно, які наслідки для Європи, світу загалом матиме кримський прецедент, адже силова зміна кордонів, якими б вони не були, відбудеться вперше у Європі в таких масштабах після Другої світової?
– Такий крок зруйнує остаточно вже й так майже зруйновану систему міжнародного права і світоустрою, тих основ, на яких тримається європейська та світова система безпеки. Це, звісно, призведе до абсолютно непередбачуваних наслідків, які зрештою можуть підвести навіть до Третьої світової війни. Адже є Китай, є дуже багато країн по всьому світу, які так і чекають на такий прецедент, щоб потім оголосити. Можна знайти десятки країн, у яких не аналогічні, але схожі ситуації зі своїми сусідами, там щось було захоплене колись під час якоїсь війни і таке інше. Тайвань – це лише те, що ми бачимо на поверхні. Є ще десятки таких ситуацій на африканському континенті, Південно-китайське море, територіальні суперечки між багатьма країнами Південно-Східної Азії і таке інше. Я вже не кажу про ситуацію на Балканах, про Косово.
Визнання американцями Криму – це лише пів проблеми, тому що як би це драматично не звучало, що от завтра США визнають Крим частиною Росії, наприклад, гіпотетично, але це ж нічого не змінить, тому що йдеться про те, щоб Україна визнала, що Крим – це не Україна, а Росія. А це абсолютно на нинішній день не реально.
Є декілька прикладів. От визнали США (до речі, це було під час першого президентства Трампа, 8 років тому) Голанські висоти частиною Ізраїлю. Але це частина Сирії. Ну і що це змінило? Абсолютно нічого. Або інше рішення, коли Сполучені Штати визнали належність Західної Сахари до Марокко. Нічого, крім конфронтації між США й Алжиром, це не принесло. Переважно більшість інших африканських країн вважають, що Західна Сахара – це незалежна територія, яка окупована Марокко. Можна продовжувати цей перелік. Те ж саме Косово. Зрозумійте, від того, що певна, хоча й невелика, частина країн Європейського Союзу визнала незалежність Косово, нічого не змінилось. Сербія не визнає, що Косово – це не Сербія. Те ж саме і з Кримом.
Так, тут паралелі, можливо, не дуже доречні, тому що кожна ситуація має свою специфіку, історію, але тим не менше, якщо брати постулати міжнародного права, то всі ці ситуації одного типу. Тобто поки сама країна, в якої хочуть відділити якусь частину території, цього не визнає, нічого де-юре не зміниться. Але ще раз кажу, ми поступово йдемо до повної руйнації системи міжнародного права та системи безпеки в Європі й у всьому світі. Ми бачимо повну бездіяльність Ради Безпеки ООН, абсолютну нікчемність ОБСЄ і багатьох інших інституцій, які були побудовані після Другої світової війни, саме для того, щоб цей порядок закріпляти, цементувати, щоб він працював. Сьогодні це все вже не працює. Питання визнання США Криму може бути одним із ключових таких етапів до подальшого загострення цих процесів, які можуть стати абсолютно непередбачуваними та незворотними.
– Щодо позиції Європи. На сьогодні ЄС доніс до Штатів позицію, що вони не визнають територію Криму як російську й не підтримують потенційні кроки американців щодо цього. З іншого боку, є заява президента Польщі Дуди, який каже, що Україні треба буде погодитися на втрату територій, на великі поступки. Президент Фінляндії Александер Стубб також припускає, що Україні доведеться піти на територіальні поступки, які “відображають ситуацію на полі бою.” Європейці можуть тримати удар від Трампа, чи до певної міри й досить скоро ми матимемо не поодинокі ось такі заяви, а кардинально іншу їхню позицію?
– Я думаю, Європа ще поки що тримається, хоча там теж є свої “троянські коні”, як-от Угорщина чи Словаччина, але тим не менше, загалом позиція Європи залишається доволі цілісною і досить проукраїнською. Тож я не бачу поки що якихось ознак, щоб ця позиція могла швидко змінитися. Можливо, ці заяви на кшталт того, що ви сказали, роблять для того, щоб трохи заспокоїти Трампа, якось так тягнути час.
– Згідно з даними опитування New York Times та Siena College, 56% американців не підтримують підхід Дональда Трампа щодо завершення війни в Україні. Серед політичного істеблішменту також зростає невдоволення тим, як саме Трамп веде справи щодо врегулювання війни в Україні. Так, лідер демократів у Сенаті Чак Шумер засудив дії президента США щодо російсько-української війни, заявивши, що США ризикують своїми європейськими альянсами та роблять країну “слабкою” перед зовнішніми ворогами. Мовляв, це надсилає сигнал кожному диктатору в Китаї, Північній Кореї, Ірані, що якщо “ви встанете й будете залякувати Трампа, ви досягнете свого”. Вже й деякі республіканці також починають негативно ставитися до такого підходу Трампа. Сенатор Чак Ґраслі попередив, що Путін “грає з Америкою у пацана”, і закликав президента впровадили санкції проти Росії. Наскільки така позиція американських громадян, частини істеблішменту може вплинути на Трампа й загалом на його позицію? Чи для нього це не має значення?
– Я думаю, це впливає. У політичному середовищі США суспільна думка має дуже велику вагу. І ті цифри, які ви назвали, це означає, що умовний середній американець на боці України. І на це, звісно ж, не можна не звертати увагу. Можливо, сам Трамп ці опитування не читає, але є люди навколо нього, є радники, які все це дуже уважно аналізують. Є та ж сама Рада національної безпеки США, і це їхня пряма робота – аналізувати й вивчати ці питання. І все це доповідається Трампу. Можливо, він ще не надав цьому належної уваги, але час настане. Тим більше, 100 днів президентства Трампа – це дуже серйозний етап, після якого почнуть ставити не тільки приємні, а й дуже неприємні питання новому президенту. Тобто це і ЗМІ, і Конгрес, і суспільна думка, і прості американці – усі вони почнуть ці запитання ставати. Так, дійсно, внутрішні питання, такі як економіка, тарифи та інше, мають набагато більшу вагу, але це теж не можна залишати без уваги.
Я вже не кажу про те, що у Трампа рейтинг, здається, 42 відсотки – це найменший рейтинг на кінець 100 днів президентства серед багатьох десятків колишніх президентів США…
