Спочатку новина про те, що Рада нарешті прийняла його, виглядала дуже радісною. Навіть люди, які взагалі не цікавилися цим питанням, реагували на поєднання слів «реформа» та «зелена енергетика». Причетні ж раділи, що тепер ми зможемо уникнути дефолту, а сектор стане більш прозорим і привабливим для інвесторів у довгостроковій перспективі. Але дуже швидко соцмережами поширився пост із фото Ахметова в характерній бордовій рамочці «дякую!». Текст: «Сьогодні Верховна Рада таки заборонила українцям будувати дрібні домашні сонячні електростанції на землі. Це було зроблено законом 8449-д, правка номер 24, автор О. Домбровський (БПП). При чому правка ставилася двічі на голосування. На сьогодні біля 10 тис. українських сімей збудували такі домашні СЕС. Ще десятки тисяч або розглядали таку ідею, або почали будівництво. Найбільше постраждають ті, хто вже почали. Адже заборона вступає у дію негайно, з моменту публікації закону. Це втрачені тисячі та десятки тисяч доларів для таких українців, які заплатили аванси. І для багатьох це серйозні гроші. Також від такої несподіванки закриються сотні невеличких фірм, бізнесом яких було будувати ці дрібні СЕС. У той же час той же закон дозволяє і далі до 2020 року будувати непотрібні нашій енергетиці гігантські сонячні станції на півдні України по “зеленому” тарифу втричі більше, аніж у Німеччині. Лідером таких будівництв є ДТЕК Р. Ахметова, який планує до кінця року збудувати декілька сотень МВТ потужностей, отримати цей високий “зелений тариф” (5,4 грн) і працювати із ним до 2030 року». І ті, хто спочатку привітав прийняття цього закону, розгубилися: а може, тут і справді прокралася зрада і не все так однозначно?
Відповідь на це запитання дуже несподівана.
Дискусія розгорілася палка, оскільки кожен її учасник володів якоюсь частинкою інформації, і разом утворювався пазл, що мав мало спільного з реальним станом справ. Відсутність фахової неупередженої аналітики (ще б пак – довіра до ЗМІ під час останніх виборів просіла до критичної межі) змушувала опонентів посилатися на пост Остапа Українця, письменника і перекладача – любителі таких дискусій можуть почитати коментарі, ми ж наведемо його текст. «Вирішив проти ночі перевірити, що ж це за влада така забороняє українцям будувати СЕС (бо дуже багато кого це в мене в стрічці переймає, всі такі зелені, що всратися можна). А то вся опозиція обурюється, влада розводить руками, сторінка Зеленського обурюється, люди бідкаються. При тому, що іменно за ініціятивою чинної влади кількість дрібних СЕС в Україні за останні 5 років зросла у 375(!) разів.
Як я і думав, ніякої заборони на будівництво СЕС немає і не було. Вірніше, заборона є, але стосується вона не електростанцій як таких. Стосується вона зеленого тарифу, котрий дозволяє продавати надлишок електроенергії за цінами, вищими від ринкових. Ясне діло, що більшість людей почали користуватися такими станціями для навару, а не для споживання енергії. Схема дуже хитра – користувач споживає куплену електроенергію, платить за тарифом, натомість продає державі за кількакратно вищим тарифом уже свою електроенергію і в кількості, більшій від спожитої. Заборона будувати електростанції на землі пов’язана з тим, що сонячних панелей на даху в середньому має вистачати для покриття потреб господарства, а якщо нормальна інсоляція – то ще й з надлишком. Передбачалося, що розвиток малих СЕС допоможе унезалежнити господарства від централізованого електропостачання, що позитивно відіб’ється і на господарствах, і на екології, і (мінімально) на державному енергетичному становищі. Натомість спорудження СЕС на землі, а не на дахах – це вже чуть інша історія, бо націлені такі станції не на господарчі потреби, а на користання з лазівки в законі. Досі можна було хоч усю ділянку панелями завалити і користатися з найвищого в Европі – що також важливо – тарифу за зелену електрику.
Так що ні, не заборонили будівництво малих СЕС на землі, а просто пофіксили ту лазівку, яка раніше дозволяла нашим чесним і порядним громадянам, по суті, кидати державу на гроші, використовуючи електростанції не за цільовим призначенням. І мінімально гробити при цьому екологію, до речі. Це, до речі, ще одна чудова ілюстрація практичного виміру політики. Ми маємо намір зробити певну річ. Наприклад, унезалежнити господарства від централізованого електропостачання. Для цього створюється закон, котрий передбачає мотивацію для громадян переходити на зелену енергетику. Виявляється, що практичне втілення напрацьованого закону не дозволяє досягти заявленої мети через людський фактор. Тому ми не розводимо руками, а коригуємо законодавчу базу таким чином, щоб новий варіянт враховував і блокував недоліки старого».
Тут уже зовсім розгубилися ті, хто був не в темі, але хотів розібратися, що ж відбувається. Один коментар із дискусії дуже гарно відображає складність цього питання: «з одного боку, вартість батареї ще досі висока, та без продажу за зеленим тарифом встановлення батареї на даху нерентабельно; з іншого боку, наш зелений тариф завеликий, та економіка в теперішньому стані його не витримає; з третього боку, СЕС на землі – це зло незалежно від того, де вони та які; ну а з четвертого боку, це все ж таки ахметовське лоббі, щоб хто не говорив». Звісно, тут без півлітри експертів не розберешся.
Антон Швець, співзасновник партії «Демократична сокира», підтримував цей закон і як людина, котра давно в темі відновлювальних джерел енергії (ВДЕ), має сказати по темі наступне: «Новий закон – перемога в тій частині, що ми переходимо на аукціони замість фіксованої ставки тарифу. Це якраз вирішує проблему, що тариф став дуже дорогий для нашої економіки. Суть у тому, що ставка тарифу буде не фіксованою, як раніше, а визначатиметься аукціоном, на який вийдуть бажаючі щось зробити.
Однак усіх стурбувала мала генерація. Я в момент, коли підтримував пакет правок по ВДЕ, якраз виступав за розвиток малої генерації. І ось з якої причини: мала генерація розподілена по країні і в принципі корисна для розподільних мереж (споживач фактично поряд із виробником). Однак дійсно виникла схема, коли деякі почали використовувати СЕС не для балансування свого споживання, а для пільгового попадання в зелений тариф. Річ у тім, що за початковою логікою мала генерація мала отримувати доступ до зеленого тарифу без аукціону (тобто за спрощеною процедурою і без зменшення ставки). Саме з цим пов’язана правка забороняє АВТОМАТИЧНЕ отримання ЗТ при установці СЕС на присадибній ділянці. Втім, цю заборону при достатньому бажанні можна легко і дешево обійти. ККД її такий собі».
Андрій Перевертаєв, радник Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, вважає, що істерія щодо панелей не ясна, і Остап Українець має рацію на всі 100 %. «Сенс установки панелей – забезпечити власне споживання і тільки НАДЛИШОК (!!!!) продавати в мережу, – сказав він. – Збільшення потенційної одиничної потужності змінює цю концепцію в сторону малого бізнесу, якому ніхто не заважає будувати, але за іншими правилами, більш складними. А щоб економіка тариф витримала, Рада ввела нову систему на основі аукціонів – правда, самі ж депутати, у яких у всіх, напевно, вже є свої панелі, її спотворили, хоча спочатку це були дійсно нормальні аукціони, на яких, наприклад, за сонцем ціна падає 40 % і нижче , вітер – 30 і нижче». При цьому експерт категорично відкидає вплив ахметовського лоббі: «Якщо говорити про ДТЕК, вони якраз заклалися на “зеленку” і вже приблизно 20 % мають у ній, оскільки будують великі станції. Я як професійний енергетик повністю підтримую Міністерство в цій ідеї – я би ще зменшив потужність, оскільки мережі не встигають за “зеленкою”, а щоб модернізувати їх, потрібно збільшувати тарифи, й Ахметов знову заробить, і так по колу… Для загального розуміння: розвиток “зеленки” взагалі кардинально змінює функціонування системи, ставить її з ніг на голову, і щоб ситуацію змінити потрібно її модернізувати – збільшувати тарифи. У Німеччині вже зараз вартість підключення до мереж дорівнює вартості “зеленки”, та й там Ахметова і немає».
Фінал історії несподівано відкритий. Колишній «свободівець», а нині позафракційний Юрій Левченко, ініціатор законопроекту, на наступний же день вніс пропозицію здати назад. Його пропозиція займала чотири сторінки і містила два додатки. Якщо коротко, свою позицію Юрій Левенко аргументував тим, що при прийнятті рішення було грубо порушено процедуру, встановлену регламентом, тому народні депутати України не змогли об’єктивно розглянути відповідне питання та прийняти рішення, яке б відповідало інтересам держави й українського народу. «Парламент повинен бути взірцем дотримання законності в державі, а якщо Верховною Радою України публічно ігноруються вимоги закону, то ми не можемо вимагати дотримання законності від пересічних громадян України, що може призвести до непередбачуваних насідків», – пафосно наголосив Юрій Левченко.
І… на наступний день Верховна Рада України скасувала своє ж рішення про прийняття в другому читанні як закону законопроекту «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення конкурентних умов виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії». А пристрасті щодо правки 24 продовжували вирувати ще довго – таке враження, що дискутанти взагалі не звернули уваги на те, що сталося, оскільки ЗМІ не вхопилися за цю тему, а просто відстежувати те, чим займається наш парламент, мало у кого є час і бажання.
Чому ж було вирішено відіграти назад? Тут очевидними є лише дві версії. Перша: Левченко справді побачив, що внаслідок збоїв у роботі ВР прийняли не те, що мало отриматися на вихлопі. Друга: знайшовши потрібні важелі, на Левченка натиснули, тому що цей законопроект справді комусь дуже заважав.
Наразі закон, котрий знову став законопроектом, має статус «опрацьовується в комітеті». Можливо, після його повторного прийняття на нас чекатимуть набагато серйозніші приводи взятися за вила для дискусій, а може, навпаки. У будь-якому разі ми побачили, що тема альтернативних джерел енергії виявилась актуальною не лише для бізнесу, а й для суспільства. Тому законодавцям доведеться балансувати інтереси. Або принаймні намагатися.
