Комуналка, яка суттєво здорожчала, ціни, що ростуть як на дріжджах, “згорівші” в збанкрутілих банках заощадження мільйонів вкладників, девальвація гривні… Перелік проблем, з якими щодня обличчям до обличчя стикаються українці можна, на жаль, продовжувати ще довго.
Однак незважаючи на те, що передумов для громадських протестів існує віз і маленький візок, масовими повстаннями в країні поки що навіть і не пахне. Чому? Агресія Росії є одним з ключових факторів, який стримує українців від активних дій, – вважають деякі експерти. Люди інтуїтивно відчувають, що наступний протестний сплеск може призвести до розвалу держави. І справді, третій інсульт переживають вкрай рідко…
Нещодавно були оприлюднені дані дослідження на визначення індексу щастя, яке проводиться під егідою ООН. Результати показали, що українці – одні з найнещасніших людей на планеті. Наша держава зайняла 138-у позицію з 156-ти у рейтингу, розташувавшись поруч з такими країнами, як Судан, Того і Гвінея. Результати рейтингу неприємно вражають, якщо згадати, що в 2013 році Україна була на 86-му місці.
Рейтинг країн визначався за такими критеріями, як очікувана тривалість життя, соціальна підтримка, рівень корупції тощо. Між тим вражає високий рівень соціальної підтримки і щедрості серед українців. Втім це доволі просто пояснити: наші співгромадяни розчарувалися в політиках і перейнялися глибокою недовірою до всіх гілок влади – виконавчої, законодавчої, судової.
Паралельно з цим українці почали більше довіряти “низовим” зв’язкам. Цим власне пояснюється вкрай високий рівень відгуків на благодійність і волонтерство.
На цьому неоднорідному фоні попереджувальним червоним світлом майорить невпинно зростаюче бажання більшості українців кращої долі для своїх дітей за межами рідної країни. Складається стійке враження, що протестувати активна частина українців не хоче, тому що повністю зневірилася в такому методі досягнення цілей.
Соціологи констатують, що 59,9% українців не підтримують проведення протестних акцій (дані Центру соціальних і маркетингових досліджень SOCIS, Київського міжнародного інституту соціології, соціологічної групи «Рейтинг» та Центру Разумкова). «За» проведення нового Майдану виступають 22,5% респондентів, при цьому вони не збираються брати в ньому безпосередню участь. Тільки 9,2% готові взяти активну участь у вуличних акціях, а 8,5% опитанихтак і не змогли відповісти на це питання.
З чим це пов’язано: втомою, розчаруванням або на політичній арені не з’явилася людина, здатна мобілізувати критично налаштованих до діючої влади українців? Ці питання Голос-Інфо адресує доктору історичних наук Станіславу Кульчицькому.
Як ви, з урахуванням цілого ряду потрясінь, які зараз переживає Україна, оцінюєте температуру в суспільстві?
– Суспільство перебуває в глибокій кризі і це цілком зрозуміло. По-перше, триває війна. По-друге, старі політичні сили чинять серйозний опір, а нові тільки затверджуються. Трансформація, яка розпочалася ще в 1991 році, триває досить довго, але це цілком зрозуміло.
Особисто я переконаний, що потрібно не менше двох поколінь з тим, щоб ми, нарешті, відповідали стандартам суспільства, яке не було б зачіплене вірусом комунізму.
Чи бачите ви на політичному горизонті якісно нові політичні сили?
– Як не крути, але будь-який час – це три покоління. У 1991 році було три радянських покоління, зараз залишилося два радянських покоління і народилося третє, яке я називаю майданним. Майданне покоління проявило себе і під час Помаранчевої революції, і під час революції Гідності. Однак потрібно розуміти, що між цими революціями є дуже суттєва різниця. Після Помаранчевої революції всі заглядали в рот Ющенку, який називав усіх маленькими українцями, сподівалися на нього, але в результаті нічого так і не сталося.
Під час революції Гідності ми себе відчули не об’єктом, а суб’єктом історії.
І перша, і друга революції починалися як протистояння олігархічних кланів. Однак якщо в першій революції громадянське суспільство було ледь-ледь помічено, а, фактично розвивалося з нуля, то під час другої революції воно себе проявило дуже сильно. У цьому контексті слід відмітити дуже серйозну роль волонтерських батальйонів та інших форматів самоорганізації громадян.
Соціологи фіксують катастрофічно низький рівень довіри до представників усіх гілок влади в зв’язку з чим багато експертів говорять, що суспільне терпіння може увірватися в будь-який момент. Що ви думаєте з цього приводу?
– Нинішня влада робить дуже багато помилок, але зрушення все одно є. Взяти боротьбу з корупцією: ми кожен день дізнаємося нові кричущі факти. До речі, в 90-х рівень корупції був незрівнянно вище, на ньому виросло ціле покоління олігархів. Але хіба ми щось про це знали і говорили? Так, називали приватизацію – «прихватизацією», але щодня інформації про корупціонерів і їх оборудки в відкритому інформаційному просторі не було.
Зараз така інформація є в надлишку, але гучні корупційні скандали не мають наслідків у вигляді конкретних судових рішень. Чому, як ви вважаєте?
– Інформація про корупційні діяння високопоставлених чиновників дійсно часто не доводиться до судової системи. Чому так відбувається? Я вважаю, перш за все, тому, що судова система підлягає глибокому і серйозному реформуванню. Але потрібно розуміти, що будь-які реформи завжди рухаються з величезним скрипом, тому було б неправильно говорити, що ми стоїмо на місці і зрушень ніяких немає. Саме тому особисто я дивлюся на майбутнє з оптимізмом.
