Від початку року ЗМІ та соцмережі багато пишуть про те, що міністри та керівники державних підприємств отримують зарплати у понад 100 тисяч гривень на місяць і мільйонні (не лише у гривнях) премії.
Хтось із “фігурантів” зарплатного скандалу не підтверджує цифри, що поширюються в інтернеті. Дехто говорить, що хороша робота має добре оплачуватися.
Проте оглядачі та користувачі соцмереж також зауважують: все це відбувається у країні, де мінімальна зарплатня з початку 2020 року становить 4 723 грн на місяць, середня зарплатня, за офіційною статистикою, у листопаді 2019 року становила 10679 грн, а середня пенсія – близько 3000 грн. І всі ці виплати є меншими, ніж озвучені в ЗМІ зарплати чиновників, – у десятки разів.
Депутати зажадали послухати урядовців з цього приводу у перший сесійний тиждень нового року – під час години уряду в п’ятницю.
Прем’єр також пообіцяв дати “деталізацію” найближчим часом, а до того попросив журналістів “не спекулювати цифрами, а розбиратися до кінця”.
“Білі і високі”
Голова уряду повідомив, що у грудні деякі міністри “отримали з затримкою виплати за декілька місяців”.
А загалом, твердить Олексій Гончарук, завдяки “білим високим зарплатам” уряд “долає корупційну практику у владі”.
“Міністри – державні топменеджери, їхня робота має відповідно винагороджуватися та, безумовно, на них покладена велика відповідальність за результати їхньої роботи. Держслужбовці всіх рівнів мають отримувати гідну зарплату, щоб у них не було спокуси зловживати своїм службовим становищем.”
Міністр Кабінету міністрів Дмитро Дубілет також пояснив, що наприкінці грудня деякі міністри отримали надбавки і премії за кілька місяців, і тому їхні доходи наприкінці року виявилися вищими.
“Якщо дивитися по грудню, то це дійсно досить велика сума. Але якщо дивитися середню суму по кількох місяцях, то вона, звісно, теж є досить високою для України, але це не такі приголомшливі суми”, – заявив урядовець.
Крім того, пан Дубілет повідомив, що наразі уряд отримав дуже багато запитів від ЗМІ щодо даних про зарплати урядовців і вирішив на майбутнє регулярно оприлюднювати інформацію про зарплати найвищих посадовців.
Поки цього не сталося, ВВС News Україна спробувала знайти у відкритих джерелах дані щодо різкого зростання доходів чиновників.
Міністри без “подушки”
Ще наприкінці минулого року Дмитро Дубілет заявив, що деякі міністри просять підвищення заробітної платні, бо коли прийшли працювати в уряд, не мали “фінансової подушки”, і їм складно утримувати свої родини.
Крім того, за словами пана Дубілета, багато хто із нинішніх урядовців прийшов із приватного сектора і розуміє, що там вони і надалі отримували б суму, що в рази перевищує їхню нинішню зарплату урядовців.
У грудні міністр юстиції Денис Малюська прямо заявив, що його не влаштовує зарплата.
“Останній місяць ми домовилися про надбавки. І багато з міністрів їх отримали. У мене вже приблизно 29 тисяч гривень. Якщо зарплата не підвищиться хоча б до 80 тисяч – надовго мене не вистачить”, – заявив він “Українській правді”.
У січні ЗМІ повідомили, що завдяки надбавкам і преміям за кілька місяців сума коштів, нарахованих міністру юстиції у грудні, перевищила 220 тис. грн.
Разом із тим, у декларації міністра в реєстрі НАЗК, де мають відображатися суттєві зміни у майновому стані держслужбовця, поки що йдеться лише про пенсію у понад 1 млн грн від Міжнародного банку реконструкції та розвитку, отриману у грудні 2019 року.
Водночас інформація щодо понад 100-тисячних виплат міністру культури, молоді та спорту Володимиру Бородянському підтвердилася у його декларації.
Наприкінці 2019 року там з’явився допис про отримання 112 904 грн за основним місцем роботи.
Тимофій Милованов, ще один міністр, який раніше жалівся на маленькі зарплати урядовців, у своїй декларації із суттєвих майнових змін згадує лише 493 228 грн, отриманих у вересні від “викладацької та наукової діяльністі в позаробочий час” в Університеті Піттсбургу.
Пан Милованов, відповідаючи на запитання журналістів, не назвав своєї нинішньої зарплати, заявивши, що “вона не має сенсу” на рівні його попередніх заробітків як професора, який викладав в українських та американських навчальних закладах.
Він також навів приклад ситуації, коли його знайомому, депутату, пропонували 10 млн доларів за вплив на міністра для призначення керівника однієї з держкомпаній – “просто щоб він десь за кавою добре відізвався про цю людину”.
Міністр економіки твердить, що “політично не можна” платити урядовцям зарплати у 100 чи 200 тисяч на тлі середньої зарплати в країні у 10 тисяч гривень. Він також визнає, що такі зарплати не є стовідсотковим запобіжником від корупції.
Але, каже урядовець, “це гарантує, що у нас є шанс залучити гідних людей до державної служби”.
“Тут суспільству вирішувати, на що воно готове. Я прошу суспільство підтримати нас, бо я не можу найняти на зарплату у 18 тисяч гривень людину, яка буде перевіряти фінансові плани державних підприємств, на яких крадуть десятки мільйонів доларів”, – каже Тимофій Милованов.
Кожному – за результатами
Ще під час роботи попереднього уряду увагу суспільства та урядовців привернула історія з мільйонними преміями, які отримали найвищі керівники НАК “Нафтогаз” після виграшу у російського “Газпрому” в Стокгольмському арбітражі.
Тоді Наглядова рада “Нафтогазу” вирішила преміювати групу співробітників компанії на 46 млн доларів. Тодішній прем’єр Володимир Гройсман закликав “Нафтогаз” переглянути преміальне рішення, а генпрокуратура порушила справу.
Наприкінці минулого року в рамках нових угод, укладених із “Газпромом”, Україна отримала майже 3 млрд доларів як оплату решти російського боргу за рішенням арбітражу у Стокгольмі.
На тлі інформації про високі грудневі зарплати урядовців ЗМІ стали цікавитися і можливістю виплати нових премій у “Нафтогазі”.
Юрій Вітренко, фінансовий директор групи “Нафтогаз”, повідомив, що поки що керівники компанії нових премій не отримували, і що рішення про це має ухвалювати Наглядова рада компанії, а призначати – Правління компанії. Але, за його словами, “за контрактами група працівників має отримати 1% від отриманих грошей (насправді навіть менше)”.
Він також називає себе не чиновником чи державним службовцем, а менеджером на роботі у національній компанії за контрактом.
Що ж до розміру попередніх та очікуваних премій, то один з керівників “Нафтогазу” пропонує порівняти їх із результативністю своєї роботи.
“Стокгольмський арбітраж за транзитним контрактом був ініційований мною. Разом із невеличкою командою ми обґрунтували з економічної точки зору наші позовні вимоги — коли майже ніхто не вірив, що в нас щось вийде”, – написав Юрій Вітренко у Facebook.
“Результатом стало отримання $2,1 мільярда від Газпрому у вигляді газу через залік, який провів Стокгольмський арбітраж. Потім разом із тією ж маленькою командою ми працювали над стягненням залишку — $2,9 мільярда включно з відсотками”, – додав він.
Більше, ніж у Трампа?
Крім “Нафтогазу”, увагу до своєї зарплати привернув і Ігор Смілянський – генеральний директор національного оператора поштового зв’язку “Укрпошта”.
Низка ЗМІ повідомили, що у 2020 році середньомісячна зарплата керівника “Укрпошти” має становити майже 2 млн грн.
У фінансовому плані компанії дійсно йдеться про зарплату керівника “Укрпошти” у понад 1,8 млн грн на місяць при зарплаті працівників у шість тисяч грн на місяць. У тому ж фінплані є й зарплата керівника компанії у 2019 році – трохи менше 1,5 млн грн.
Сам Ігор Смілянський заперечив, що отримує таку зарплату, і пообіцяв повідомити правдиву цифру 12 лютого.
“Коли люди заявляють про мою зарплату більш, ніж у президента Трампа, – він телефонував і дуже скаржився, – я всіх запросив до себе 12 лютого – я покажу свою заробітну плату. Якщо там дійсно виявиться 2 мільйони, то я за різницю з тим, що я отримую, перерахую різницю в 10 тисяч разів більшу у фонд “Таблеточки” онкохворим дітям”, – заявив пан Смілянський.
Підпис керівника державного підприємства, каже керівник “Укрпошти”, лише на одному документі може “коштувати” мільйони, і було б лицемірством удавати, що така людина може працювати “за копійки”:
“Наприклад, ми закупили 5 тисяч терміналів для прийому карт. Найновішу модель закупили за 280 доларів за штуку. Це понад 100 тисяч. На одному цьому контракті можна отримати більше, ніж надрукували про мене”.
Про вчителів і владу
Тема високих зарплат державних службовців на керівних посадах вже обросла як жартами, так і філософськими дискусіями про справедливість.
“Коли вони казали, що зміни треба починати з себе, ніхто не думав, що вони почнуть із зарплат”, – коротко оцінює ситуацію журналіст програми “Схеми” Михайло Ткач.
“Не розумію, чого всі так горять через зарплати депутатам і чиновникам, – іронізує блогер Антон Ходза. – Все правильно роблять, молодці. Перед тим, як дати щось людям, спершу самі пробують. А ну як це якась зараза? А ну як зайві гроші розбещують людину? Треба спочатку на собі випробувати”.
“Правда така – або високі зарплати від держави, або конверти. Третього не дано”, – вважає економіст Сергій Фурса.
Він називає дурницею очікування, що “ви зможете винайняти якісних людей для роботи в столиці, і при цьому платитимете їм як молодшому айтішнику”.
“За такі гроші до вас прийдуть або ідіоти, або сволота. Або ті та інші одночасно”, – пише він у Facebook.
Так, і зарплати вчителів мають бути більшими, “але грошей для цього немає”, каже економіст.
“А щоб гроші з’явилися, спочатку депутати і чиновники мають ухвалити рішення (про підвищення своїх зарплат), – додає він”
Сергій Фурса вважає некоректним порівняння зарплат топ-держслужбовців із зарплатами вчителів:
“Скажіть юристу, який вам знадобився, що будете платити йому лише на рівні із вчителем. В результаті у вас не буде юриста”.
Натомість виконавчий директор фонду “Відродження” Олександр Сушко вважає, що суспільство має бути готовим до високих зарплат держслужбовців, якщо очікує від них чесної роботи.
“Високі “білі” зарплати – не панацея, втім важливий запобіжник від спокус. Натомість низькі зарплати – пряме запрошення до корупції і прояв державного лицемірства. Суспільству ще належить прийняти той факт, що високі прозорі зарплати в держсекторі – це норма, яка запобігає щоденному тіньовому мародерству держави, це – плата за кваліфіковане і чесне управління спільними ресурсами”, – пише Олександр Сушко у Facebook.
Разом із тим, вважає пан Сушко, і різниця зарплат топ-чиновників із середніми зарплатами в країні не повинна бути надто великою:
“Надмірні розриви в доходах спонукають до зростання класової ненависті, і звідси вже один крок до більшовизму”.
