В Офісі Володимира Зеленського журналістів колись назвали непотрібними посередниками. Пресслужба британського прем’єра Бориса Джонсона не запрошує недогодних журналістів на брифінги. Кремль обмежує доступ журналістського пулу до Володимира Путіна. А Дональд Трамп давно перебуває з репортерами у стані війни.
Щоб обійти журналістів, політики пишуть у соцмережі. Але постраждає від цього суспільство, вважають експерти.
Британські ЗМІ невдоволені Борисом Джонсоном: прем’єр порушив багаторічну традицію й відсторонив журналістів від запису історичної промови, присвяченої виходу країни з ЄС. Джонсон виявився не єдиним політиком, який не бачить сенсу в традиційних медіа.
Медіа відповідають тим самим: у понеділок, 3 лютого, журналісти (зокрема, один зі старших кореспондентів BBC) залишили брифінг, організований прем’єром, після того, як туди не пустили кількох їхніх колег.
Програє тільки народ
Традиційно звернення британського прем’єра знімає один із телеканалів, а потім запис розповсюджується серед інших мовників. Цього разу Борис Джонсон вирішив, що журналісти йому не потрібні: звернення зняв штатний оператор, після чого запис відправили телеканалам.
В результаті далеко не всі медіа вирішили транслювати це послання. Британська Daily Telegraph (у цій газеті Джонсон колись був популярним колумністом, і вона загалом лояльна нинішньому уряду) поговорила з окремими консерваторами, які зізналися, що перебувають в розпачі від того, як, зокрема, BBC, висвітлювала день виходу країни з ЄС.
“Тільки BBC може робити спецефір щодо брекзиту зі студії, прикрашеної кольорами ЄС. Вони відмовляються транслювати звернення прем’єра. Вони дають сюжет про брекзит тільки на 15-й хвилині новинного випуску, а потім показують Фараджа, Енн Віддеком (прихильників брекзиту, які не є консерваторами – Ред.) і купу рімейнерів (противників брекзиту – Ред.)”, – скаржився виданню високопосадовий представник Консервативної партії.
Відповідаючи на претензії, в BBC зауважили, що ведучі новинних випусків постійно цитували промову Джонсона, а рішення – транслювати відео чи ні – завжди ухвалюється з огляду на цінність відео для висвітлення ситуації.
Через кілька днів, у понеділок, 3 лютого, стався новий скандал у відносинах прем’єра і журналістів. Кореспондентів ЗМІ запросили на закритий брифінг, де Джонсон мав розповісти про подальші плани щодо брекзиту – зокрема, про майбутню торговельну угоду з ЄС. Коли журналісти прибули на місце, їх розділили на дві групи: першій дозволили зайти, а інших попросили піти.
Коли представника Даунінг-стріт попросили пояснити такий крок, він відповів: “Ми маємо право інформувати того, кого хочемо, і тоді, коли хочемо”. Після цього усі інші кореспонденти відмовилися брати участь в брифінгу і залишили його.
Іен Мюррей з Кембридзької некомерційної асоціації редакторів зазначає, що обмеження доступу ЗМІ призводить до меншої інформованості суспільства: “Ця подія викликає тривогу. Можливо, уряд намагається уникати ЗМІ, щоб покращити собі умови. Демократія передбачає, що уряд взаємодіє з медіа, а не намагається їх уникати. Зрештою, коли доступ до представників влади закритий або обмежений, програє тільки суспільство.
Попри те, що головним джерелом інформації для британців залишається телебачення, у 2019 році кількість людей, які дивилися новинні випуски BBC, зменшилася. Натомість британці частіше отримують інформацію із соцмереж, свідчать дані регулятора Ofcom. Але чи означає це, що люди дійсно хочуть отримувати інформацію напряму від політиків?
У 2017 році агентство Reuters провело опитування і з’ясувало, що понад 60% користувачів популярних соцмереж не підписані на сторінки політиків. На офіційну сторінку Бориса Джонсона у фейсбуці підписані 914 тисяч людей, а його звернення до народу на цій сторінці переглянули трохи менш як два мільйони глядачів.
Журналісти не потрібні
Журналісти виявилися непотрібними не лише Борису Джонсону, але й українському президенту Володимиру Зеленському. Принаймні, про це якось сказав голова офісу президента Андрій Богдан.
Він заявляв, що для спілкування з народом журналісти команді Зеленського не потрібні, а з людьми можна говорити напряму. Ще під час передвиборчої кампанії Зеленського нерідко звинувачували в тому, що він уникає працівників ЗМІ. Журналісту видання “РБК-Україна” навіть довелося виборювати право взяти інтерв’ю за столом для пінг-понгу – Зеленський обіцяв поговорити, якщо програє.
“Коли ти щось пишеш у соцмережах або виставляєш відео, тобі не ставлять уточнювальних запитань. Ти купаєшся в променях вдячності й екстазу своїх фанатів або покриваєшся жовчу своїх опонентів. З опонентами простіше – їх можна видаляти, банити, ігнорувати. Але головне – до тебе немає запитань, на які ти не хочеш відповідати”, – заявляв український журналіст Валерій Калниш.
У жовтні 2019 року Зеленський зустрівся з журналістами на фудкорті. Пресмарафон тривав понад 14 годин – працівники ЗМІ змінювали одне одного за столом, за яким сидів президент.
“Журналістів поважаємо? Поважаємо. Ну ви ж такий само хлопець, як і я. Ми з однієї сфери, між іншим. Тільки я з неї перейшов у політику, а ви в журналістиці прекрасні”, – заявив Зеленський одному з репортерів.
Кожний помітний політик у світі мріяв би ніколи не мати проблем у вигляді незручних запитань від журналістів, каже у розмові з BBC британський професор Даррен Лінекер, експерт з політичних комунікацій.
“Але норми демократії важливі, – додає він. – І більшість демократично обраних політиків вважає, що слідування цим нормам важливіше за спокійне життя. Вони пам’ятають, що одного разу знову можуть опинитися в опозиції і тоді їм буде дуже важливо, щоб їхній голос також був почутий у суспільстві. А це навряд чи можливо у країні, де ЗМІ є лише рабами або рупором влади”.
Закрити рота й послухати
Американський колега Зеленського Дональд Трамп навіть не намагається говорити про повагу до журналістів. Відносини президента з американськими ЗМІ давно перебувають у фазі протистояння. Сам Трамп кілька років тому назвав це війною, а журналістів – “одними з найбільш нечесних людей на світі”.
Ще у 2017 році журналістів CNN, New York Times, Los Angeles Times, Politico, BuzzFeed, Guardian і BBC не пустили на брифінг Шона Спайсера, який тоді був офіційним представником Білого дому. Журналісти про це рішення дізналися практично на порозі президентської адміністрації.
Тоді ж Трамп відмовився від вечері з кореспондентами президентського пулу – традиції, яка існувала впродовж кількох десятиліть. “Вільний доступ ЗМІ до відкритого уряду є визначальним національним інтересом”, – заявив тоді редактор The New York Times Дін Баке.
Відкрито у 2017 році висловився й тепер уже колишній радник Трампа Стів Беннон. Він заявив, що журналістам варто “закрити рота й трохи послухати”, – тоді ж він назвав ЗМІ опозиційною партією.
Кілька років потому, ситуація не надто змінилася. Не зник і улюблений вираз Трампа – “фейк ньюз”. Ось його твіт, написаний у вересні 2019 року: “Хороша новина в тому, що ми виграємо. Наш реальний опонент – це не демократи. І навіть не зменшення кількості республіканців, які збилися зі шляху. Наш основний противник – ЗМІ, які розповсюджують фейкові новини”.
Замість спілкування з пресою Трамп часто пише у твіттер. Так, 12 грудня минулого року він написав рекордні 112 твітів за добу. Деякі його пости, зазначають експерти, можуть навіть порушувати закони.
“Поведінка Трампа демонструє, що політик може змусити незалежні ЗМІ танцювати під його дудку. Завдяки твіттеру Трамп, фактично, зміг обійти ЗМІ й почати говорити з публікою напряму. А журналісти змушені читати його твіти разом з усіма, будувати навколо цього свої репортажі. Приклад Трампа демонструє, що цей метод часто працює, і так можна зібрати велику аудиторію”, – вважає професор Даррен Лінекер.
Щоправда, додає він, так зазвичай вчиняють політики, які стверджують, що ЗМІ не служать інтересам їхньої країни. “Можливо, такі політики іноді просто плутають інтереси своєї країни зі своїми особистими”.
Основна проблема, переконаний експерт, полягає в тому, що журналісти можуть як завгодно коментувати слова президента, але вони, фактично, позбавлені можливості поставити йому гостре запитання або вказати на неточності в його словах.
“Це театр”
Російський президент Володимир Путін любить говорити про роль ЗМІ в ідеальному суспільстві. Сам Путін (на відміну від свого колеги Дмитра Мєдвєдєва) не пише ані у фейсбук, ані у твіттер – якось він пояснював, що йому просто бракує часу на соцмережі.
На словах Путін часто твердить, що ЗМІ “слугують дієвим механізмом суспільного контролю”, “активізують прямий діалог між громадянами й владою” і “є організаторами корисних ініціатив”. Раз на рік президент проводить кількагодинні пресконференції й іноді дає інтерв’ю.
У кінці минулого року видання “Проєкт” оприлюднило “розповідь про те, як Володимира Путіна відгородили від журналістів”. Журналісти проаналізували зміни в роботі кремлівського пулу кореспондентів, які напряму працюють з президентом.
Видання стверджує, що в колись престижному місці роботи репортери тепер проводять години в очікуванні за картами, зачитують главі державі узгоджені з Кремлем запитання, а на деякі заходи потрапити вони не можуть в принципі: доводиться дивитися онлайн-трансляцію. Все через те, кажуть журналісти “Проєкту”, що пресслужба Кремля стала регламентувати роботу репортерів.
Протягом усієї передвиборчої кампанії Володимира Путіна Кремль почав брати в робочі поїздки представників західних ЗМІ. Журналіст Washington Post Ендрю Рот тоді розповідав, що це було дуже цікаво – з огляду на те, як працює російська політика.
“Це театр: ми їхали туди три години. Мабуть, три години чекали на нього, ще три години – назад. І все це заради 30-секундної картинки. Ми не щодня можемо це спостерігати”.
