Більшість вимушених переселенців із Донбасу живе у орендованих квартирах. Перспектив набути власне житло в багатьох родин немає, держпрограми з допомоги в придбанні квартир фінансуються слабо. Та деякі напрацювання в різних регіонах України існують. Шляхи вирішення проблеми обговорювали на форумі «Міста солідарності» в Харкові, проведеному Агентством ООН у справах біженців.
У сподіванні на близьке вирішення конфлікту на сході спочатку довготривалих рішень житлового питання для внутрішньо переміщених осіб не шукали. Коли стало зрозуміло, що швидко все не владнається, дехто повернувся до домівок на неконтрольовану Києвом територію.
Та велика кількість родин не може або не хоче цього робити – в одних житло зруйноване або «конфісковане» підтримуваними Росією бойовиками, інші бояться переслідувань через проукраїнську позицію, треті не бачать можливості прогодуватися в ОРДЛО через відсутність роботи.
Квартири для кількасот родин з десятків тисяч
Чи не найголовніша проблема – відсутність точних цифр. Через вимогу реєстрації переселенців для отримання соціальних виплат цифра у 1,4 мільйона переселенців виглядає завищеною. Адже, як наголошують фахівці, великий відсоток в ній становлять пенсіонери, які насправді живуть на неконтрольованій Києвом території.
Також невідомо, скільки сімей переселенців живуть в орендованих квартирах. Бо багато хто не оформлював довідки переселенців, а з тих, хто таки зареєструвався, не усі отримують компенсацію за оренду житла. Наразі єдині об’єктивні дані – це кількість людей, які самі заявили про необхідність житла і поставлені в муніципальні черги або в чергу Держмолодьжитла (Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву).
Ці цифри не конче відображають проблему. У будь-якому разі йдеться про принаймні десятки тисяч сімей.
Однією із найбільш ефективних установ у забезпеченні переселенців власним житлом вважається Держмолодьжитло. На форумі «Міста солідарності» був присутній перший заступник голови правління цього фонду Іван Парух. Він розповів, що з 2017 року учасниками програм установи стали 324 родини переселенців.
«Зараз ми подали пропозиції в Міністерство розвитку громад та територій, де передбачені два механізми: або людина отримує одноразову допомогу від держави у вигляді компенсації 50% вартості житла, або кредит на 20 років під 7% річних. Плюс, коли буде збільшено фінансування до 600-800 мільйонів гривень, ми зможемо долучити не сотні, а тисячі людей – це вже буде більш відчутний ефект для переселенців», – каже Іван Парух.
Водночас він наголошує, що програми Держмолодьжитла орієнтовані все ж таки на «економічно активний прошарок переселенців».
Соціальне житло як варіант
Соціальне житло – ще одне можливе рішення для переселенців. Досвід надання таких квартир є, наприклад, в Маріуполі. Три роки тому це місто отримало відзнаку Агентства ООН у справах біженців в Україні «Міста солідарності», бо запропонували переселенцям низку ініціатив з інтеграції.
«Ми працювали у трьох напрямках. Перший – відкриття соціального гуртожитку, другий – реконструкція будівель і приміщень для ВПО, третій – придбання житла на вторинному ринку у муніципальну власність. У другому й третьому напрямку, крім коштів місцевого бюджету, залучаються державні субвенції», – розповідає виконувачка обов’язків начальника управління міського майна департаменту з роботи із активами Маріупольської міськради Юлія Дубовська.
У двоповерховому гуртожитку житлова площа – 600 квадратних метрів. Два реконструйовані двоповерхові будинки – це житло для 30 родин переселенців, розповідають представники влади. За офіційними даними, у 2017-2018 роках придбана 131 квартира, а в поточному році передбачається 36. Це житло лишається в комунальній власності, переселенці отримують його лише в тимчасове користування. Розподіляються квартири, за офіційними даними, у відповідності до розробленої системи оцінки соціальної вразливості кожної окремої сім’ї.
Ситуація у великих містах дуже відрізняється від райцентрів. У прифронтовому містечку Попасна на Луганщині офіційно зареєстровано близько 4800 переселенців, реально живуть, за словами Попаснянського міського голови Юрія Онищенка, близько 400.
«Ми готові співпрацювати! В нас багато житлового фонду, який ми могли б, відновивши за часткової участі, передавати людям. Ми б їх прописали і передавали не як ВПО, а як постійним жителям Попасної», – говорить мер міста.
За його словами, участь держави в забезпеченні переселенців житлом недостатня. Також він вважає, що систему рейтингу, за яким першими отримують житло найбільш незахищені ВПО, варто було б зробити не обов’язковою, а рекомендаційною. Адже малі міста хочуть зацікавлювати житлом насамперед потрібних фахівців – наприклад, лікарів та вчителів.
Дешеві квартири в малих містах і будівництво власноруч
Волонтер Євген Каплін, керівник гуманітарної місії «Проліска» каже, що для тих, хто згоден на переселення до сільської місцевості або невеликих міст, рішення проблеми з житлом може коштувати значно менших грошей. Їхня фундація зараз займається відселенням людей з прифронтових територій й «сірої» зони, які потерпають від обстрілів. І маючи бюджет до 5 тисяч доларів на житло для родини, «Проліска» знаходить пристойні квартири й будинки.
«Ми реалізуємо програму добровільного відселення до більш безпечних районів у межах Луганської та Донецької областей. Цього року ми плануємо придбати 25 таких об’єктів для людей за рахунок коштів, переданих Агентством ООН у справах біженців. Вже передані людям 13 об’єктів в Лисичанську, Сєвєродонецьку, це і Бахмут, Часів Яр, селище Кальчик під Маріуполем, Костянтинівка, Слов’янський район…» – перелічує Євген Каплін.
Втім, є й ініціативи з боку самих переселенців. Так, у Вінниці ВПО об’єдналися у громадську організацію «Спільна справа» і вирішили будувати багатоквартирний будинок у кооперативний спосіб. Наразі питання – вже на етапі виділення міськрадою земельної ділянки. Передбачається, що вартість квадратного метру площі в новобудові буде нижчою за ринкову й не перевищуватиме 5000 гривень.
Весь цей різноманітний досвід Агентство ООН у справах біженців планує узагальнити й передати як рекомендації до центральних органів виконавчої влади України.
