“Ніхто не бачить, як сирота плаче”, – говорить народна мудрість. Державна політика із забезпечення житлом молодих людей, що виросли сиротами, має вдосталь прогалин, які можуть змусити “заплакати”. Це продемонстрував аудит Рахункової палати.
Українська держава мала б забезпечити житлом кожну молоду людину, що виросла сиротою. Робити вона це має безкоштовно після того, як молодь закінчує навчання й виходить у великий світ. Безкоштовне житло від держави має створити матеріальну основу в житті, дати молодій людині шанс на успіх у соціумі.
За даними Мінсоцполітики, на січень 2018 року в Україні потребували житла більше 27 тис сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. У 2016-2017 роках оселі від держави отримали 2-3 % від них. У 2018-му ситуація покращилася завдяки державній субвенції розміром 526,7 млн грн. У 2017-му держава теж виділила додаткових 277,7 млн грн. Однак існують хронічні проблеми в тому, як держава забезпечує сиріт житлом. Про них BBC News Україна розповіли як самі сироти, так і правозахисники, незалежні експерти, працівники соціальних служб.
Чиновники на місцях часом просто ставлять галочки про те, що забезпечили власною оселею сиріт чи тих, чиї батьки позбавлені прав. А молодим людям дають розбиті, занедбані квартири чи будинки у вимираючих селах. Можуть навіть не перевірити, чи є там душ і туалет. Мовляв, для сироти й так годиться.
Жити в подібних умовах неможливо. А капітальний ремонт у таких помешканнях навіть для давно працюючої людини з середньою зарплатою по країні може бути не під силу: потрібно міняти абсолютно все – від каналізації та провідки до даху.
Один із найбільших обсягів субвенції отримали Одеса та Одеська область. Звідти – репортаж BBC News Україна.
Історія 1. “Будинок від бабусі”
24-річний Віктор Воронюк стоїть напроти розваленої глиняної хати в Муравлівці Ізмаїльського району. Фактично, це руїни: в будинку гуляє вітер, в стінах зяють діри, дах провалився. Саме селище знаходиться за три години їзди автівкою від Одеси.
Втім, згідно з документами, він, як молода людина, що виросла без батьківського піклування, житлом забезпечений. Оцим самим розваленим “сараєм”.
Це – хата, що колись належала його бабусі. Матір Віктора позбавили батьківських прав, а хлопця відправили до інтернату. Він був прописаний у цьому будинку. Після смерті бабусі будинок мала б зберегти для нього сільрада. Це – її обов’язок: подбати про те, щоб після закінчення інтернату сирота застала придатний для проживання дім, а не розвалені стіни.
“У нас це ніхто не робить. Це їм не потрібно. Потім сироту держава знову ж-таки має забезпечити житлом, тому що вона не зберегла його”, – каже 25-річний Максим Тимотін. Сам сирота, він уже п’ять років захищає права інших в Одеському регіоні.
Він же й домігся того, що в сільраді погодилися поставити Віктора Воронюка на квартирний облік, визнавши, що його будинок непридатний для проживання.
“Тепер йому доведеться почекати 1,5-2 роки. У нас є інші сироти, які перші на черзі. І в нього не така вже й безвихідна ситуація, що немає де притулитися: у нього є матір”, – сказала BBC News Україна голова Муравлівської сільради Анастасія Сухова.
Позбавлена батьківських прав матір живе з вітчимом у його будинку. Жінка має проблеми з алкоголем.
Віктору 24 роки й він уже не підпадає під програму субвенції. Вона передбачена для тих, кому 18-23 роки.
За даними Мінсоцполітики, понад 47,5 тисяч дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, мають житло. Це – 67,8 % від кількості дітей цієї категорії. Як багато з них володіють руїнами й розваленими “сараями”, невідомо. Такої статистики не веде ніхто. Але описаний випадок далеко не поодинокий.
Історія 2. “Сарай” від держави
24-річний Валентин Радіонов показує нам стару гірчичного кольору двоповерхівку в селищі Лиманське, що поруч з українсько-молдовським кордоном. Тут йому та брату Володимиру, круглим сиротам, чиновники з районної адміністрації Роздільнянського району дали одну на двох квартиру в 2014-му.
У ній не було душу та жодного ремонту. У під’їзді будинку крізь вікна без скла свистів вітер, а над головами й далі нависає зогнила стеля. Нині в усьому селищі вимкнули опалення: надовго чи назавжди – невідомо. За таке житло районна влада заплатила понад вісім тисяч доларів.
Хлопці скаржилися місцевій владі. Жодного результату.
Трохи далі, через дорогу, за парканом – уже невизнане Придністров’я. Тут ходять легенди про тамтешню контрабанду, з якої нібито й живуть деякі місцеві мешканці. Інших способів заробітку тут обмаль.
Під пронизливе виття місцевих псів, поруч із великим купами саморобних сміттєзвалищ під вікнами двоповерхівки розмовляємо з Валентином про перспективи життя в Лиманському.
“Тут немає куди піти. Немає де працювати. Який сенс мені тут жити?” – риторично запитує хлопець. Він працює в Одесі, отримав вищу освіту, нині вони з братом самотужки роблять капітальний ремонт. Фактично не покладалися й не покладаються ні на кого.
Старшій сестрі хлопців пропонували як житло від держави кімнату в селищному гуртожитку з туалетом на дворі. Вона відмовилася.
“Тільки безхатько може жити в таких умовах, бо в нього не буде іншого місця, де перебути. Краще б чиновники віддавали таке житло власним дітям, а сиротам – таке, яке в них. Вони – дорослі люди, але пропонують таке житло дитині”, – каже хлопець. На прибудинковій території під вікном його квартири розверзлася величезна купа різного зужитого мотлоху. Щомісяця він отримує платіжки за утримання цієї території.
Максим Тимотін розповідає, що коли сироти офіційно оформлюють відмову від такого житла, то іншого взамін їм уже не пропонують.
Скільки отакого непридатного житла видано державою сиротам, в Україні не моніторить ніхто. Самі вони кажуть, що випадків багато. А охочих показати нам свої “сараї” лише в одній Одеській область виявилося більше, ніж ми могли об’їхати за один день.
Рахункова палата виявила, що й за кошти субвенції деякі місцеві чивноники примудрялися купувати подібне житло.
“Виходить, що сироту виймають із тієї ями, де батьки-алкоголіки, де неблагополучна сім’я, і назад в ту ж яму повертають. Це якщо є субвенція. А буває, що, взагалі, не дають житло”, – каже про такі ситуації Максим Тимотін.
Історія 3. “Чекайте, чекайте, чекайте…”
З 24-річною Юлією Дамаскіною ми зустрілися напроти новобудови в Одесі. У ній діти-сироти отримали нещодавно квартири з повним ремонтом від міської влади. Дехто чекав квартири по 16 років.
Юля мешкає і працює закрійницею в Одесі, але на обліку перебуває в Ізмаїлі. Саме там її мали б забезпечити житлом. Тому про помешкання в такій новобудові дівчина може лише мріяти.
У Юлії немає нікого. Матір залишила дівчину в пологовому будинку.
Сараї замість домівки: як в Україні купують житло для сиріт
І ось уже восьмий рік поспіль дівчина чує від чиновників ізмаїльської служби у справах дітей ту саму відповідь: ” Вони мені сказали, що немає коштів. “Чекайте, чекайте” – все. Я так можу все життя чекати “.
Під програму субвенції вона теж не підпадає, бо їй вже 24. У черзі на житло більшість – це молоді люди у віці 18-23 років. Їх нині в Україні – понад 15,5 тис. Але є ще 6350 тих, кому 24-35 років, близько 5 тис. тих, кому 16-18 років, а також понад 400 людей старше 35 років.
Вони, як Юля, чекають житла вісім і більше років.
Історія 4. Безвихідь, або як стають безхатьками
Бувають випадки ще більш розпачливі, ніж описані вище. 24-річний Анатолій Тимчук має важку інвалідність. Його матір позбавили батьківських прав. Хлопець виріс в інтернаті.
Після досягнення повноліття на якийсь час його відправили до місця, де лишаються помирати, – геріатричного інтернату. І це йдеться про молодого, сповненого сил, охочого вчитися й працювати хлопця.
Житла йому держава досі не надала. У райцентрі Баранівка, де народився, він не прописаний. І там йому будинок надати нібито не можуть саме через це. За субвенцію придбати житло Анатолію також не можна через вік.
Хлопець зумів потрапити на зустріч президента Петра Порошенка з людьми з інвалідністю 3 грудня минулого року. Тоді відбулася нарада з питань створення безперешкодного середовища для осіб з інвалідністю.
“До нього тяжко було доступитися, але в мене вийшло. Коли до президента підійшов, то думав, що він зуміє вирішити мої проблеми. Я просив, щоб допомогли житлом. Він сказав, що допоможе і житлом, і матеріально. Я чекав допомоги від нього, але дуже образливо, що він не виконав обіцянку”, – розповів хлопець про своє спілкування з Петром Порошенком.
Нині тимчасово він живе в соціальному кризовому центрі. Через три дні від дати публікації цієї статті його термін перебування там закінчиться. Далі Анатолію йти немає куди.
Ось так в Україні сироти стають безхатьками. І це теж не поодинокі випадки.
Історія 5. Справжнє житло
“Я дуже рада. Вже й не сподівалася, але таки отримала квартиру. Всі ці роки, поки її чекала, було дуже складно. Знімала житло, мешкала в подруг”, – розповідає Ольга Задорожна. Вона 16 років стояла в черзі.
Нещодавно Ольга разом із маленькою донькою відсвяткувала новосілля в одеській новобудові. У 2018-му місто дало 28 квартир сиротам. Це в десять разів більше, ніж у попередні роки. Допомогла саме субвенція.
У квартирах провели повний ремонт. Ми переконалися в тому, що в цих помешканнях є все необхідне для комфортного життя. Молодим людям потрібно було лише докупити меблі. Начальниця міської служби у справах дітей Ірина Дамаскіна пояснює, що принципово було провести якісний ремонт.
Проте в Рахункової палати виникли питання й до одеської влади. За даними аудиторів, оселі для сиріт купили за завищеною ціною. Ринкова вартість квадратного метра в придбаних квартирах – близько 20 тис. грн, а купили їх за 24,5 тис. грн.
Ірина Дамаскіна пояснює цю різницю в ціні так: ” Це їхня думка, що завищена. Тут у вартість квартир входила вартість ремонтних робіт”. Витрати на них, за її словами, покрили з міського бюджету. Тут купували квартири в забудовника, а не майнові права на них через фірму, що управляє фондом будівництва.
BBC News Україна попросила прокоментувати проблеми із “сараями” для сиріт області заступника голови Одеської ОДА Сергія Колебошина. Описані ним рішення чи озвучені поради актуальні й для інших регіонів.
BBC: Сироти отримують іноді непридатне для життя житло в депресивних селищах. Ми це бачили на власні очі. У вас же є компетенція вирішувати, яке житло можна прийняти, а яке ні?
Сергій Колебошин: Те житло, яке купують за місцеві кошти, – це “парафія” місцевої влади. Там є комісії, які його приймають. Щодо державної субвенції, то справді, в ОДА є комісія, яка вивчає відповідність документів, які приїжджають з районів, нормам постанови: необхідна загальна, житлова площа, відповідність по коштах тощо.
BBC: А хто перевіряє відповідність технічним і санітарним нормам – щоб там, приміром, душ був?
С. К.: Згоду дитини на житло отримує місцевий орган влади. У нас були випадки, коли сироти були незгодні з тим чи іншим житлом, вони приїжджали до нас. Я не ідеалізую ситуацію. Ми втручалися в такі випадки. Особисто пам’ятаю кілька випадків, коли ми спілкувалися з головою громади чи райдержадміністрації й знаходили рішення.
Інша проблема, що є бажання отримувати житло якомога ближче до центру. Але його держава надає там, де дитина перебуває на обліку.
BBC: Але молоді люди все одно отримують житло, яке між собою називають “сараями”. Як вирішувати цю проблему?
С. К.: Без згоди молодої людини житло не можуть придбати. Є випадки, коли вони чітко це кажуть. У кожній ситуації потрібно шукати рішення окремо. Якщо не знайшли житло там, де дитина перебуває на обліку, можно змінювати його місце.
BBC: Куди звертатися молодій людині, сироті, якщо їй пропонують на місцевому рівні “сарай”?
С. К.: Я раджу звертатися до обласної служби у справах дітей. Туди стікається вся інформація. Там ми відпрацьовуємо ці випадки, коли будинок чи квартира дитину не влаштовує.
BBC: Вам доводилося виїжджати на огляд житла для сиріт? Ви особисто його перевіряли?
С. К.: Звичайно, неодноразово. Приміром, в одному районі нашої області нас запевняли, що по документах із житлом усе добре. Ми виїхали й побачили, що це житло непридатне.
Рахункова палата подала в своєму звіті рекомендації, що потрібно зробити, аби державні кошти на житло для сиріт витрачалися ефективніше. Для початку варто було б встановити чіткі й універсальні критерії його придатності для життя.
Експерти переконані: купівлею квартир повинні опікуватися підрозділи будівництва й житлового забезпечення, а не служби у справах дітей. Ті створені для правозахисної діяльності. А нецільове використання грошей держави мали б розслідувати правоохоронні органи.
“Місцеві чиновники нам кажуть, що ми тільки й вимагаємо дати житло, а є багато молодих людей, які самі знімають квартири. Це класно. Але в них є батьки, які все одно допомагають. У цих же молодих людей немає нікого. До того ж, вони неадаптовані до дорослого життя”, – підсумовує всі ці проблеми Максим Тимотін.
Йому, до речі, держава теж ще не дала житла.
Ціна питання
Субвенція держави справді допомогла купити більше квартир і будинків для сиріт у 2017-2018 роках. За понад мільярд додаткових коштів у 2017-2018 роках держава купила житло для 1503 сиріт. Але, згідно з аудитом, 68% цих коштів витратили неефективно, 16% – з порушеннями законів. Також у звіті Рахункової палат є приклади десятків інших, дрібніших порушень.
Кошти на домівки для сиріт мають закладатися в місцевих бюджетах. Саме влада на місцях веде квартирні черги й підбирає житло.
У діях 14-ти посадовців Рахункова палата виявила за вісьмома фактами ознаки злочинів, зокрема корупції. Найбільші за масштабами порушення – в службі у справах дітей КМДА. Тут, на думку експертів, завдали державі збитків на суму 0,97 млн грн, залучивши фірму-посередника ТОВ “Фінансова компанія Прайм”, яка управляє фондом фінансування будівництва.
У червні 2017-го в новобудові за адресою Метрологічна, 26 нібито було зареєстровано вже дві декларації про готовність будинку до експлуатації.
У відділі продажів забудовника повідомили, що насправді будинок за такою адресою мають здати під експлуатацію в травні 2019-го.
Різниця між ціною забудовника та ціною посередника за метр квадратний становила 1415,5 грн. За заощаджені гроші можна було купити ще дві квартири. Затверджувала це комісія на чолі із Сергієм Наумуком, заступником начальника служби у справах дітей Валерія Танцюри.
У службі в справах дітей КМДА у відповідь на запит BBC News Україна повідомили, що “посередників для придбання житла дітям-сиротам не залучали”. Справді, юридично для них служба придбала не житло, а майнові права на нього. Згадана фірма управляє фондом його побудови, як ідеться в звіті Рахункової палати.
BBC News Україна поцікавилася в ГПУ, чи відкрили там кримінальне провадження за фактом розкрадання державних коштів та/чи зловживання службовим становищем керівниками служби в справах дітей КМДА. Прокуратура таких відомостей нам не надала, пославшись на таємницю слідства.
