Цього тижня прем’єр-міністр Ізраїлю Беньямін Нетаньяху перевищив рекорд одного з батьків-засновників країни Давида Бен-Гуріона з тривалості перебування на посаді очільника уряду. У цілому Нетаньяху управляє Ізраїлем трохи менше ніж 13 з половиною років. Зараз, як вважають багато спостерігачів, його майбутнє висить на волосині.
Увечері 29 травня 1996 року Беньямін Нетаньяху, кандидат на посаду прем’єр-міністра Ізраїлю і лідер найбільшої партії “Лікуд”, чекав на підсумки дебютних для себе виборів. Місцеві канали прогнозували, що він на кілька відсотків поступиться Шимону Пересу — ветерану ізраїльської політики, який виступає за мирні переговори з Палестинською автономією.
Нетаньяху підняв слухавку і набрав номер Артура Фінкельштейна — американського політтехнолога, який назавжди змінив політичний клімат Ізраїлю.
Замість того, щоб просувати позитивні сторони своїх клієнтів, Фінкельштейн вважав за краще працювати на деморалізацію прихильників своїх опонентів — про методи його роботи в лютому розповідав BuzzFeed.
Перед початком перегонів Нетаньяху, політик правого спрямування і прихильник жорстких заходів щодо Палестинської автономії, за опитуваннями поступався Пересу на 20%.
Фінкельштейн запропонував побудувати кампанію під гаслом “Перес розділить Єрусалим”. Попри те, що Перес ніколи не висловлював таких планів, Нетаньяху здобув піар-перемогу: його супернику довелося виправдовуватися.
Фінкельштейн у день виборів 1996 року був у Нью-Йорку, але моментально відповів на дзвінок. Нетаньяху поділився з ним побоюваннями — перші результати пророкували перемогу Переса з невеликою перевагою, але політтехнолог попросив його не хвилюватися.
“Я завжди перемагаю в таких ситуаціях”, – заспокоїв він кандидата.
Кілька годин по тому стало відомо, що Нетаньяху переміг з результатом 50,49% – він обійшов суперника всього на 29 457 голосів (1%). Сенсацію тоді описували фразою “країна лягала спати з Пересом, а прокинулася з Нетаньяху”.
Нетаньяху став наймолодшим прем’єр-міністром в історії Ізраїлю — йому було 46 років — і першим, який народився після проголошення незалежності країни в 1948 році.
У середині липня він стане людиною, яка очолює Ізраїль найдовше в історії країни — навіть довше легендарного Давида Бен-Гуріона.
Цей рубіж він переходить у важкі для своєї кар’єри часи: йому вперше не вдалося сформувати правлячу коаліцію і восени доведеться вести свою партію на нові вибори. Тоді ж на нього чекають слухання за звинуваченнями в корупції.
Втім, це не перша політична поразка Нетаньяху, і далеко не перші спроби притягнути його до відповідальності за можливе зловживання службовим становищем.
Як і чому Нетаньяху вдається зберегти владу?
Смерть брата
Нетаньяху народився в сім’ї Бенціона Нетаньяху, професора історії й особистого секретаря Володимира Жаботинського — одного з головних ідеологів правого сіонізму.
Біньямін був другою дитиною у родині. Вдома його часто називали Бібі — це прізвисько збереглося на все життя.
Дитинство Нетаньяху провів в Єрусалимі. Збереглася виписка про його досягнення в шостому класі, складена вчителькою Рут Рубенштейн.
У ній майбутнього прем’єр-міністра описують як “пунктуального і відповідального” учня, доброзичливого до однокласників і ввічливого з викладачами.
У 50-х і 60-х роках батьки Нетаньяху двічі переїжджали з дітьми в Америку. Сім’я жила в Челтенхемі — передмісті Філадельфії.
Там Нетаньяху закінчив школу і набув філадельфійського акценту, який зберігся у нього досі.
Після закінчення школи Нетаньяху повернувся до Ізраїлю, щоб пройти службу в армії. Нетаньяху взяли в Саєрет Маткаль — спецпідрозділ генштабу, елітний диверсійно-розвідувальний загін.
У тому ж підрозділі служили обидва брати Беньяміна — старший Йонатан і молодший Ідо.
У 1976 році Йонатан очолив групу, направлену на порятунок заручників на борту літака Air France, захопленого бойовиками антиізраїльських ліворадикальних організацій. В ході штурму — операції “Ентеббе”, або, як її пізніше назвуть, “Йонатан”, — брат Нетаньяху загинув.
“О другій годині ночі задзвонив телефон. Я сказав дружині, що це дзвонить молодший брат, щоб сказати, що Йоні вбили”, – згадував Нетаньяху.
Він особисто поїхав повідомити новину батькам, які тоді жили в штаті Нью-Йорк: “Це був найгірший день у моєму житті… Я ніколи не забуду, як ридали мої мати й батько”.
Смерть брата глибоко вплинула на політичні погляди Нетаньяху, непримиренного противника незалежної Палестини.
“Коли я посилаю людей туди, звідки вони можуть не повернутися, я у своїй голові раджуся зі своїм братом. І це трапляється набагато частіше, ніж ви можете подумати”, – говорив він New York Times у 2016 році.
“Ця подія повністю змінила моє життя, спрямувавши поточним курсом, тому що Йоні загинув у боротьбі проти тероризму”, – розповідав вже у 2019 році Нетаньяху журналу TIME.
Життя в Америці
Самого Нетаньяху смерть брата застала в США. У сімдесяті, закінчивши службу у званні капітана, він зайнявся навчанням — вивчав архітектуру, менеджмент і політологію в Массачусетському технологічному інституті й Гарварді, працював економічним консультантом у BCG — одній з найбільших консалтингових компаній.
“Він все робив блискуче. Яскравий. Організований. Сильний. Впливовий. Він знав, чого хоче, і як це отримати”, – згадував його професор з MIT.
Нетаньяху навчався і працював під ім’ям Бен Нітай. Пізніше він пояснював в інтерв’ю, що вирішив взяти псевдонім, аби американцям було зручніше вимовляти його ім’я. Роки по тому політичні противники згадували це, звинувачуючи Нетаньяху у відмові від своєї національної ідентичності.
У 1978 році після закінчення навчання Нетаньяху повернувся до Ізраїлю, де заснував і очолив Інститут імені Йонатана Нетаньяху, який вивчає проблеми боротьби з тероризмом. Організація проводила міжнародні конференції з антитерору, на які приїжджали й американські політики — наприклад, майбутній президент США Джордж Буш-старший.
Після цього Нетаньяху зайнявся бізнесом, ставши директором з маркетингу великої меблевої фірми в Єрусалимі. Тоді ж він почав спілкуватися з ізраїльськими політиками й подружився з Моше Аренсом, який потім як посол Ізраїлю в США запросив його працювати своїм заступником.
Живучи в Нью-Йорку, Нетаньяху знайомився і з представниками американської еліти. Тоді ж він подружився з Фредом Трампом — батьком майбутнього президента США Дональда Трампа.
“За безпечний світ”
У 1988 році Нетаньяху знову повернувся до Ізраїлю і почав боротися за владу в країні. Бібі вступив до правої партії “Лікуд” – тоді опозиційної, і незабаром з депутата кнесету (парламенту) перетворився на заступника міністра закордонних справ країни.
У 1992 Нетаньяху стає лідером “Лікуд” – і починає різку критику Іцхака Рабина, лідера лівої Партії праці, за переговори з палестинцями. “Лікуд” виступає проти виведення військ із сектору Газа і з Західного берега річки Йордан, критикує владу за слабку позицію щодо тероризму.
Саме ця риторика після вбивства Рабина дозволила Нетаньяху перемогти в боротьбі за прем’єрське крісло в 1996 році.
Він пішов на вибори з гаслом “Нетаньяху за безпечний світ”. Вплинула не тільки агресивна кампанія Артура Фінкельштейна, який допоміг налякати виборців Шимона Переса поділом Єрусалиму. У березні 1996 року, незадовго до виборів, смертники здійснили атаки в Тель-Авіві та Єрусалимі — тоді загинули декілька десятків людей.
Але перший термін Нетаньяху тривав лише три роки й запам’ятався в основному скандалами. Саме тоді прем’єра вперше запідозрили в корупції — його звинувачували в спробі підкупити генерального прокурора і хабарях, але доказів для передачі справи в суд тоді не знайшлося.
Великою невдачею став і провал однієї з операцій Моссаду. У 1997 році члени ізраїльської розвідки за підробленими канадським паспортами в’їхали в Йорданію, щоб убити лідера ХАМАСу Халеда Машаля.
Агенти ввели йому отруту, але їх затримали. Король Йорданії пригрозив розірвати з Ізраїлем мирний договір, який уклали всього за три роки до цього. В результаті Ізраїлю довелося не тільки надати протиотруту, але і випустити з ув’язнення інших членів ХАМАСу, включаючи Ахмеда Ясина — духовного лідера руху.
У 1999 році Нетаньяху програв вибори, оголосив про відхід від влади й зайнявся кар’єрою бізнес-консультанта. Втім, ненадовго — через три роки новий лідер “Лікуду” і уряду Аріель Шарон призначив Нетаньяху спочатку на посаду міністра закордонних справ, а потім керівника міністерства фінансів.
Уже у 2005 році Нетаньяху повертає собі посаду лідера партії й опозиції — після програшу “Лікуду” на виборах кнесету у 2006 році. А у 2009 році знову виграє вибори прем’єра — відтоді він залишається на цій посаді.
Останні вибори, які виграв прем’єр, пройшли навесні цього року. Повноцінною перемогою їх назвати складно — Нетаньяху не зміг сформувати коаліцію і мусив оголосити про дострокові вибори, які пройдуть восени.
За що критикують Нетаньяху?
Протягом своєї кар’єри Нетаньяху намагалися звинуватити в корупції понад десять разів. Прем’єра підозрювали в тому, що він залишає собі розкішні подарунки, які за законом належать державі, тисне на ЗМІ й змушує держпідрядників надавати послуги його сім’ї.
Правда, підозри залишалися лише підозрами — правоохоронні органи не могли знайти достатньої кількості доказів на користь провини прем’єра.
Все змінилося цієї весни, коли генеральний прокурор Ізраїлю заявив про намір пред’явити прем’єр-міністру Нетаньяху звинувачення в підкупі, шахрайстві та зловживанні громадською довірою. Прем’єра звинувачують у корупції за трьома різними епізодами. Їх називають “Справа 1000”, “Справа 2000” і “Справа “4000”.
“Справа 1000” передбачає, що Нетаньяху прийняв подарунки від бізнесменів на суму 300 тисяч доларів.
Згідно з матеріалами “Справи 2000”, Нетаньяху нібито уклав угоду з власником найпопулярнішої газети Ізраїлю “Едіот ахронот”. За її умовами, Нетаньяху нібито сприяв схваленню закону, який уповільнив зростання популярності конкурентного видання. Натомість “Едіот ахронот” пообіцяла висвітлювати роботу прем’єра в позитивному ключі.
Третя справа пов’язана з роботою IT-сектору країни. Прокурор припускає, що Нетаньяху пролобіював законодавчі пільги для провідної ізраїльської телекомунікаційної компанії Bezeq Telecom Israel в обмін на позитивне висвітлення своєї діяльності на новинному сайті Walla, який контролює експрезидент компанії.
У червні дружину Нетаньяху Сару оштрафували за оплату замовлень їжі з ресторанів коштом бюджету. Дружина прем’єра повинна повернути 55 тисяч шекелів (близько 15 тисяч доларів). За версією слідства, дружина Нетаньяху коштом держави замовляла їжу і послуги кейтерингу для резиденції глави уряду, в якій працює штатний кухар.
Звинувачення проти Нетаньяху — козир для його політичних супротивників. Колишній головнокомандувач збройними силами Бені Ганц і ексміністр фінансів Яір Лапід, творці нової центристської коаліції, активно використовували це у своїй кампанії.
Критики Нетаньяху звинувачували його і в тому, що “Лікуд” має намір провести через парламент закон, який зміцнив би імунітет прем’єр-міністра і дозволив би кнесету ігнорувати рішення Верховного суду.
Нетаньяху звинувачення в корупції й планах врятувати себе від переслідування відкидає.
“Я не вважаю, що всі ці звинувачення послаблюють мої позиції. Я думаю, це працює рівно навпаки, тому що люди в це не вірять. Вони вважають це легендою — це і є вигадка, тому що за звинуваченнями нічого не стоїть”, – говорив прем’єр журналу Time.
Корупція — не єдина проблема Нетаньяху. Світова спільнота роками критикує його позицію щодо Близького Сходу, а деякі політики відкрито називають його націоналістом.
Нетаньяху неодноразово заявляв, що поки він перебуває при владі, палестинську державу не створять, а ізраїльська армія не покине Західний берег річки Йордан.
Неоднозначну реакцію як усередині країни, так і за її межами провокують і обіцянки прем’єра поширити ізраїльський суверенітет на єврейські поселення на палестинських територіях.
Минулого тижня прем’єр і зовсім заявив, що зв’язок палестинців з територією, на якій зараз знаходиться Ізраїль, — це “ніщо” в порівнянні з тим зв’язком, який є з цією землею у євреїв.
Подібні заяви Нетаньяху провокують масштабні акції протесту по всьому світу — прихильники палестинської держави виходять на вулиці в США, Великій Британії й країнах Європи.
Один з головних аргументів критиків політики Ізраїлю на Близькому Сході — жертви серед арабського населення.
За даними ізраїльської армії, всього за 2018 рік у терористичних актах загинуло 16 осіб, а по території країни з Гази випустили 1000 ракет. Дослідницький центр “Абдулла Аль-Хаварані” при Організації визволення Палестини (ОВП) стверджує, що за цей же період від рук ізраїльської армії загинули 312 палестинців, ще тисячі отримали поранення.
Чому ж він все ще при владі?
Після перемоги Нетаньяху на п’ятих прем’єрських виборах у New York Times вийшла колонка із заголовком “Чому Ізраїль все ще любить Нетаньяху”.
“Судячи з усього, Нетаньяху знову домігся успіху з тієї ж причини, з якої він домінує в ізраїльській політиці протягом більшої частини останніх 25 років. У сфері нацбезпеки Ізраїлю Нетаньяху — лідер зі стратегією і власним баченням. І це те, що потрібно багатьом виборцям”, – пише її автор Шмуель Рознер.
Згідно з національним опитуванням, яке проводилося перед виборами, громадяни Ізраїлю ставлять безпеку на перше місце в списку проблем, які турбують їх найбільше.
Саме тому, зазначає колумніст NYT, багато виборців готові закрити очі на публічний образ прем’єра, що серйозно постраждав.
Важливу роль для виборців міг зіграти й той факт, що за минулий рік Нетаньяху домігся серйозних зрушень у відносинах з Америкою, своїм основним союзником.
Дональд Трамп всупереч критиці всередині США переніс посольство країни з Тель-Авіва до Єрусалима (символічний крок, який підтверджує не усіма визнаний статус Єрусалима як столиці Ізраїлю), визнав суверенітет Ізраїлю над спірними Голанськими висотами, вивів США з ядерної угоди по Ірану і включив Корпус вартових ісламської революції в список терористичних організацій.
Про секрети “політичного виживання” у Нетаньяху цікавився і TIME. Липневий випуск журналу вийде з Нетаньяху на обкладинці — статтю про нього присвятили даті, коли прем’єр за тривалістю правління обійде Давида Бен-Гуріона.
“Я не борюся за своє виживання, — сказав Нетаньяху. – Я борюся за стійкість країни, за її витривалість і майбутнє”.
Водночасубільшість західних експертів сходяться на думці, що зараз саме питання виживання стоїть перед Нетаньяху найгостріше. Попри перемогу на останніх виборах, він не зміг домогтися формування коаліції й мусив оголосити нові вибори — вони пройдуть у вересні.
Зараз прем’єр фактично не може проводити свої рішення через кнесет, оскільки у “Лікуду” немає в ньому більшості. Газета “Гаарец” назвала те, що трапилося “однією з найсерйозніших поразок в його політичній кар’єрі.
Навіть якщо Нетаньяху переможе на виборах у вересні, вже в жовтні на нього чекають слухання за звинуваченнями в корупції.
“Нехай навіть Нетаньяху сформує уряд — для того, щоб зупинити розгляд, який призведе до суду, може бути вже занадто пізно. День, коли прем’єр не зміг сформувати коаліцію, став для нього найгіршим за 13 років — але ще до кінця року на нього можуть чекати дні ще гірше”, – вважає “Гаарец”.
