Військова прокуратура України бореться за своє виживання на тлі анонсованих командою президента Володимира Зеленського планів ліквідувати це відомство.
“Війна ще не всіх вилікувала”, – пишуть у колективному листі військові прокуратури, відповідаючи на заяви із боку представників президентської команди щодо недоцільності існування цього органу. Прокурори називають ліквідацію “неприйнятною” і “зумовленою поверхневим уявленням” про їхню роботу. DW розбиралася в аргументах сторін і перспективах ліквідації інституту військової прокуратури.
Хмара над Військовою прокуратурою нависла після заяви заступника голови Офісу президента Руслана Рябошапки, який 7 серпня в ефірі українського телебачення сказав, що не “бачить необхідності існування” цього відомства. 42-річного юриста у команді Зеленського називають одним з головних претендентів на посаду генерального прокурора, тож цю заяву сприйняли як анонс ліквідації цього органу.
Інститут військових прокурорів існує в Україні з 1992 року – тривалий час вони спеціалізувались на розслідуваннях та обвинуваченні щодо злочинів у збройних силах. Однак у 2012 році Верховна Рада ліквідувала військові прокуратури як окремі структури після запровадження нового кримінального процесуального кодексу. Тоді їхні функції перейшли до спеціальних відділів в обласних цивільних прокуратурах.
Володимир Зеленський та Руслан Рябошапка (праворуч)
Та вже у серпні 2014 року, в розпал бойових дій на Донбасі, окремі військові прокуратури поновили, аргументуючи це невідповідністю регіональної структури цивільних прокуратур реальній дислокації військових підрозділів, де мають працювати прокурори. В результаті, разом із чотирма регіональними, створили ще й Головну військову прокуратуру, яка є частиною Генеральної прокуратури України.
Відповідним законопроектом передбачалося збільшити мобільність слідства та обвинувачення, вирішити проблеми з доступом цивільних прокурорів на військові об’єкти, а також забезпечити більш спеціалізований підхід до кримінальних справ в армії.
Дезертири покращують статистику?
До п’ятиріччя “перезапуску” військова прокуратура відзвітувала про ефективність своєї роботи. Тепер її представники використовують цей звіт, намагаючись посилити власну позицію у заочній дискусії з офісом президента.
Згідно з документом, зараз у структурі працює 684 прокурорів. Це 6 відсотків від загальної кількості працівників органів прокуратури. При цьому за п’ять років військові прокурори передали до суду понад 15,5 тисяч обвинувальних актів або 75 відсотків від загальної кількості по країні. “Ми є найефективнішим правоохоронним органом”, – стверджує в розмові з DW заступник військового прокурора Центрального регіону Руслан Кравченко.
Але навіть усередині ГПУ не всі поділяють такий підхід до статистики. За словами керівника другого слідчого відділу управління спецрозслідувань ГПУ Андрія Родіонова, за цими цифрами криються переважно справи про дезертирство. “Це поширений, але нескладний злочин, він не потребує багато роботи від слідчого чи прокурора”,- пояснює він.
Припущення Родіонова, підтверджують й інші дані ГПУ. Раніше відомство повідомляло, що за 2014-2018 роки його слідчі спрямували до судів 11,3 тисячі обвинувальних актів за статтями “Дезертирство” і “Самовільне залишення місця військової служби”. З судових рішень за цими статтями видно – в більшості випадків винні самі визнають провину і отримують умовні терміни. Руслан Кравченко підтвердив, що справи за названими статтями справді ведуть військові прокурори, але, заперечив, що покарання дезертирів – основна частина роботи його відомства.
При цьому військовим прокурорам часто дорікають відсутність прогресу в розслідуваннях гучних “армійських” злочинів: розкрадань в “Укроборонпромі”, вибухів міномету “Молот”, пожеж на артилерійських складах чи причин поразки в “Іловайському котлі”
“Розслідування російської агресії” займає окремий розділ у згаданому звіті. Йдеться про 126 обвинувальних актів та 77 засуджених осіб. Щоправда, значна частина цих судових проваджень розглядається у заочному режимі без участі обвинувачених, зокрема і російських військових діячів, які навряд чи колись потраплять до рук українського правосуддя.
Тонкощі міграції справ
Військова прокуратура пишається гучними справами, які часто не мають прямого відношення до її “армійського” профілю. “За останні три роки вони перебирали на себе розслідування корупції, економічні та навіть відверто політичні справи”,- коментує київський кримінальний адвокат Олег Юрченко.
Наприклад, у звіті фігурує “вертолітна справа податківців” – таку назву вона отримала через гучну спецоперацію в травні 2017 року, коли затриманих працівників колишньої Держподаткової служби часів Віктора Януковича доставляли до Києва бойовими гелікоптерами. У звіті військових прокурорів зазначається, що в межах цієї справи “притягнуто до відповідальності 73 особи”, хоча її судовий розгляд досі не розпочався, а угоди про визнання винуватості уклали лише шестеро підозрюваних.
Управління спецрозслідуваннь ГПУ, створене спеціально для розслідування злочинів режиму Януковича, чи не найбільше потерпало від “міграції справ” до військових прокурорів після призначення генпрокурором Юрія Луценка, розповідає Андрій Родіонов. Він вказує на справи ексміністра доходів і зборів Олександра Клименка, газових “вишок Бойка”, чи розстрілу хмельницького Євромайдану.
Та найгучнішим “політичним” розслідуванням військових прокурорів стала справа Віктора Януковича. До речі, очільник відомства Анатолій Матіос і сам працював в його адміністрації в 2011-2014 роках, та не вбачав у цьому конфлікту інтересів.
Кравченко, який в процесі екс-президента представляв обвинувачення, в розмові з DW, як і багато інших прокурорів критикує українські суди за затягування розгляду та відсутність реальних вироків. Для протидії цьому Анатолій Матіос хоче навіть створити окрему правову вертикаль – із трибуналами та спеціальним слідчим органом, який би розслідував військові справи замість ДБР. Остання перебрала на себе функцію слідства ще 2018 року, та досі не отримала всі провадження від військових.
Саме ідею окремої військової юстиції і критикує Руслан Рябошапка. Водночас Денис Монастирський – 19-й номер у партійному списку “Слуги народу” і ймовірний голова профільного комітет парламенту з правоохоронної діяльності – припускає, що проблеми в військовій прокуратурі можна вирішити кадровими змінами. “Під час війни ця організація має бути в надійних руках, повинно бути чітко визначено, хто і чим займається”,- зазначав він в інтерв’ю виданню theБабель.
Мобілізація на захист
Чимало критики військової прокуратури справді пов’язано саме із персоною її очільника. Анатолій Матіос дозволяє собі доволі агресивні випади в бік як фігурантів справ, так і публічних опонентів, в 2017 році проти нього навіть відкрили дисциплінарне провадження за лайку в соцмережах. Журналісти-розслідувачі неодноразово вказували на невідповідність статків родини головного військового прокурора його заробітній платні, втім сам він пояснював їх походження успішним бізнесом дружини. Декларації про майно і доходи самого Матіоса та кількох десятків інших військових прокурорів засекречені для громадськості з 2017 року.
Військовим прокурорам вочевидь є що захищати, і на свою підтримку вони останніми днями організувала в соцмережах цілий флешмоб: пости у Facebook про “найефективнішу прокуратуру” пишуть відомі військові, ветерани та навіть окремі підрозділи, наприклад Могілів-Подільський прикордонний загін чи штаб оперативного командування “Північ”.
Якою структурою в офісі президента спробують замінити військову прокуратуру і яка роль в ній дістанеться чинним працівникам поки що не зрозуміло. Руслан Рябошапка та Денис Монастирський не знайшли часу відповісти на ці запитання DW. Анатолій Матіос у нещодавньому інтерв’ю радіо НВ заявив, що готовий залишити посаду після закінчення терміну свого контракту у вересні.
