Чим унікальний німецький досвід взаємодії влади та ЗМІ і як регулюється журналістська діяльність у ФРН? Про це DW розпитала речника Німецької спілки журналістів (DJV) Гендріка Цернера.
DW: Пане Цернер, в Україні зараз пристрасно обговорюють законопроєкти про медіа та про протидію дезінформації, які містять низку суперечливих положень. Чи існує у ФРН якийсь центральний, уніфікований закон, який регулює діяльність ЗМІ?
Гендрік Цернер (Hendrik Zörner): Ні, такого закону в Німеччині не існує. Конституція ФРН розглядає свободу преси та свободу слова як основоположні права усіх громадян. І таке правове визначення, звісно, іде на користь журналістам та медіа. Це правова основа роботи ЗМІ. Звичайно, є і чимало законів, які регулюють права громадян у випадку, якщо вони бажають юридично оскаржити той чи інший матеріал у ЗМІ, який вважають неправдивим або образливим. Але це окремі закони, на які громадяни можуть спиратися. Проте окремого центрального закону про медіа у Німеччині немає.
А які закони варто було б згадати у цьому контексті?
Насамперед, варто назвати закони, які гарантують кожному громадянину право оскаржити образу або наклеп. Важливий і закон про захист авторських прав, який захищає журналістів від несанкціонованого відтворення або використання авторських доробків. Але він не передбачає кримінальної відповідальності. Є ще і закон про охорону прав торговельної марки. Та усі ці перелічені закони не впливають безпосередньо на роботу журналістів.
Гендрік Цернер з Німецької спілки журналістів (DJV)
Одна зі суперечливих пропозицій, яка викликала обурення в українській медіаспільноті, це запровадження кримінальної відповідальності за поширення дезінформації. А що про це каже німецьке право?
Тут також немає спеціального закону, але існує таке поняття як експлуатаційна відповідальність. Іншими словами, той, хто утримує, наприклад, той чи інший вебсайт, несе відповідальність і за його контент. І це стосується, звичайно, і масмедіа, якщо ми говоримо про інтернет-версію газет або сторінки мовників. Але рівною мірою це стосується і звичайних користувачів, які утримують власну інтернет-сторінку. Така особа відповідає за зміст цієї сторінки. І якщо там з’являється неправдива інформація чи навіть маніпуляції або, наприклад, підбурення до протиправної діяльності, то за такі серйозні порушення відповідальність несе утримувач ресурсу.
Інша неоднозначна ідея, яку обговорюють в Україні у контексті змін до медіаправа, це чіткий розділ на “журналістів” і “нежурналістів”. У Німеччині існують критерії, за якими визначають, кого вважати журналістом, а кого – ні?
Ні, у німецькому праві це не прописано. Пояснюється це тим, що професія журналіста – незахищена. Іншими словами, у Німеччині кожен може себе назвати журналістом. Немає і якоїсь центральної інстанції, яка б вирішувала те, хто є журналістом. Судити про це можна на підставі того, чим саме займається людина у царині журналістики, чи це професіонал або аматор. Але на законодавчому рівні і у правозастосуванні різниці не робиться.
І ще питання про взаємодію влади та преси у Німеччині. Прикладом тут може слугувати і урядова пресконференція у Берліні, де журналісти можуть вільно ставити запитання представникам влади щодо тих чи інших актуальних тем. Звідки взагалі узявся цей формат?
Так, німецька урядова пресконференція має історичний прототип і походить він із Великобританії. У Німеччині її запровадили після Другої світової війни з подання західних союзників у Бонні (колишній столиці Західної Німеччини. – Ред.). Більше того, урядова пресконференція – це офіційно зареєстрована журналістьска спілка. І саме від імені цієї спілки політики отримують запрошення до розмови. У цьому фундаментальна різниця між Німеччиною і майже усіма іншими державами світу, де зазвичай саме політики запрошують до розмови журналістів, або ж, бува, і не запрошують взагалі. З урядовою пресконференцією усе рівно навпаки. Проходить вона тричі на тиждень: по понеділках, середах і п’ятницях. Слід сказати, що у неї дуже високий статус у німецькій політичній журналістиці. До речі, подібний формат існує і у федеральних землях. Там цю подію називають “земельною пресконференцією”.
Тож, у підсумку, німецький досвід показує, що влада і журналістика можуть обійтися без закону про регулювання діяльності ЗМІ?
Саме так, це і показує приклад Німеччини. Гадаю, що у Німеччині достатньо законів. Дехто навіть вважає, що законами регулюється геть усе. Але існує чимало сфер, де відбувається, так би мовити, саморегуляція. І одна з таких сфер – журналістика, котра має у Німеччині цілком позитивний досвід.
Довідка: Гендрік Цернер – речник Німецької спілки журналістів (DJV) зі штаб-квартирою у Берліні. Профспілка заснована у 1949 році. Нині у її лавах 33 тисячі журналістів різноманітних масмедіа. Профспілка є фінансово та політично незалежним органом.
