Що стоїть за еталонною спробою українки на Абсолютному чемпіонаті світу — ексклюзивний коментар для Суспільне Спорт.
Ярослава Магучіх з історичним трофеєм закрила сезон-2026 у стрибках у висоту — стала першою абсолютною чемпіонкою світу в Будапешті, довершивши успішний змагальний рік з перемогами одразу на трьох великих міжнародних форумах.
Основу українка заклала ще взимку, вже у першому старті — на Меморіалі Дем’янюка у Львові — стрибнувши на найкращий результат сезону в світі (2.03 метра). Кульмінацією зимових змагань для Ярослави стала перемога на ЧС-2026 у приміщенні, яка зберегла за українкою статус непереможеної у сезоні — чотири «золота» в чотирьох стартах.
«Зимовий сезон був гарний для мене, — розпочала підбиття підсумків Магучіх в ексклюзивному коментарі Суспільне Спорт. — Не все склалося в літньому, але я рада, що завершила його».
Змагання на відкритому повітрі для Ярослави також стартували переможно — серією з чотирьох золотих нагород поспіль, зокрема титулом чемпіонату України і виграшем етапу Діамантової ліги в Рабаті.
У другій половині літа Магучіх почала відчувати конкуренцію в секторі. Попри стрибок на 2.01 метра вона поступилася «золотом» Діамантової ліги в Лондоні Ніколі Оліслагерс. Етап наприкінці серпня у Цюриху натомість завершився вже на висоті 1.96 метра — із четвертою підсумковою позицією.
Після «золота» Євро-2026 срібні нагороди Континентального туру в Гайльбронні та фіналу Діамантової ліги (в обох випадках Ярослава поступалася Елеанор Паттерсон) продовжили серію Магучіх без перемог до трьох поспіль. Реванш очікував на Магучіх вже на наступних змаганнях — Абсолютному чемпіонаті світу-2026, головному старті легкоатлетичного року.
Перемога в Будапешті вийшла надпереконливою від українки. Лише Оліслагерс зуміла зрівнятися зі світовою рекордсменкою на висоті 1.95 метра, проте далі — не перелетіла жодна із суперниць. Ярослава тим часом підкорила 1.99 м із другого стрибка.
«Зрозуміла, що забиратиму титул [абсолютної чемпіонки], бо дуже хочеться. Завершила сезон на гарній ноті. Тренери задоволені й сказали мені: “Пам’ятаєш, як стрибнула 1.99 м? Отак і в наступному сезоні щоб стрибала — тільки ще вище”».
На титул абсолютної чемпіонки Магучіх вдався еталонний стрибок — українка повністю оминула планку, яка залишилася непохитною після її спроби, і навіть набралася впевненості піти на новий рекорд сезону.
«Все склалося за розбігом. Перші кроки були повільними, а в кінці була така швидкість — мене просто “викинуло”. Як і казали в минулі рази, останні чотири-п’ять років мені потрібно до кінця бігти короткими, дуже високо піднімати коліна, аби виштовхнуло. Це фізика, треба її вчити в школі», — переказала Магучіх «чемпіонську» спробу.
Повертаючись до розбігу, Магучіх пояснює і ключовий принцип, за яким набирає швидкість перед вибуховим стрибком, — широка дуга при заході на планку.
«Розбіг змінювали лише один раз — перед сезоном 2024 року. Ми намагалися зробити дугу коротшою, але зрозуміли, що мені це не підходить. У мене завжди вона була довшою, ніж у інших дівчат».
«Навіть на чемпіонаті світу 2019 року вона була дуже широкою, — пригадує Ярослава, що тоді виборола дебютне “срібло” міжнародних топтурнірів у віці 18 років. — Стрічка доріжки була закороткою, і я навіть просила організаторів її трошки обрізати. Не вистачало місця».
«Нагадую, я так 2.10 метра стрибнула», — наводить головний аргумент світова рекордсменка.
Попри ключове значення фізики, Магучіх констатує: до своїх фірмових стрибків дійшла з тренеркою не лише суто науковим методом, але й багаторічною практикою.
«Є формули, але деякі з них не працюють. У нас це відбулося на відчуттях із Тетяною Володимирівною [Степановою]. Коли я лише почала стрибати, ми пробували різну дугу і прийшли до того, що за рахунок швидкості я можу справлятися з великою дугою. Мені вистачає місця до розлому, щоб виштовхнутися і стрибнути».
Наступний сезон — рік чемпіонату світу в Пекіні та початку олімпійського відбору в легкій атлетиці. Що планує стрибунка перед поверненням у сектор?
«Далі в мене відпустка. Потім невелика відпустка в Іспанії, а на свій день народження повертаюся до рідного Дніпра».
