Попри офіційну демобілізацію, рештки добровольчих проукраїнських формувань на Донбасі і на п’ятому році конфлікту, вочевидь, неформально діють у зоні бойових дій. Хто вони і чому не поспішають складати зброю?
Мінські домовленості лютого 2015 року вимагали від сторін конфлікту на Донбасі виведення з території України “всіх іноземних збройних формувань, військової техніки, а також найманців” та “роззброєння всіх незаконних груп”. Протягом наступних кількох років добровольці, які в розпал збройного конфлікту пішли воювати в українских добровольчих батальйонах, сформованих націоналістичними організаціями, під загрозою роззброєння мали “легалізуватися”, ставши до лав Збройних сил України (ЗСУ), поліції чи Національної гвардії.
У штабі Операції об’єднаних сил запевнили, що окремих добровольчих батальйонів на передовій не лишилося. Формально про завершення процесу інтеграції добровольчих батальйонів до лав Збройних сил міністерство оборони звітувало ще 2015 року.”Ми мали привести все до правового поля. Двері Збройних сил завжди відкриті для добровольців, які хочуть служити офіційно. Нехай підписують контракти”, – заявив речник Генштабу Леонід Матюхін.
Водночас, командири низки націоналістичних добровольчих батальйонів не приховують, що їхні бійці продовжують неформально залишатися в зоні конфлікту.
Націоналісти: легалізовані і не зовсім
Левова частка добровольців йшла на війну в розпал бойових дій на Донбасі без ідеологічних міркувань, а керуючись лише прагненням захистити батьківщину від російської агресії. Більшість добровольців потрапила до батальйонів, що діяли в структурі ЗСУ як загони територіальної оборони або ж під крилом міністерства внутрішніх справ (МВС). Тим часом окремо сформувалася низка самостійних підрозділів під крилом націоналістичних організацій. Один з найвідоміших таких загонів – “Азов” – із самого початку бойових дій діяв у структурі МВС, згодом ставши окремим загоном спеціального призначення у складі Національної гвардії України. Перебування у складі Національної гвардії не заважає бійцям “Азова” відкрито сповідувати ультраправу ідеологію і мати праворадикальну символіку на офіційному шевроні.
Тим часом поодинокі націоналістичні підрозділи вже кілька років принципово опираються переходу під пряме армійське командування. Зокрема, безпосередньо на лінії зіткнення на Донбасі, за власною інформацією, продовжують перебувати бійці Добровольчого українського корпусу “Правий сектор” (ДУК ПС), які лише координують свої дії з підрозділами Збройних сил, але не підпорядковуються їхньому керівництву.
До останнього пручалася легалізації й “Українська добровольча армія” (УДА) – неофіційне збройне формування, утворене 2015 року народним депутатом Дмитром Ярошем після його виходу з “Правого сектора”. Зрештою, так і не погодившись воювати у складі ЗСУ, Ярош 14 жовтня заявив про демобілізацію підрозділу з передової. “Сьогодні найголовніше завдання для УДА – це побудова територіальних загонів оборони, які мали б чіткий функціонал”, – пояснив колишній лідер “Правого сектора”. У липні Ярош зустрічався з командувачем Операції об’єднаних сил Сергієм Наєвим, аби обговорити питання входження УДА до лав Збройних сил. Утім, вочевидь, переговори завершилися безрезультатно.
Неофіційна взаємодія з армією
Бійці “правих” підрозділів зазвичай критикують сам сенс Мінських домовленостей, оскільки вони не передбачають звільнення непідконтрольних районів Донбасу військовим шляхом. “От коли керівництво ЗСУ віддасть наказ на звільнення Донецька – ми до них вступимо. А ставати частиною армії, щоб стояти на блокпостах та перевіряти авто, – ні, вибачте”, – зазначив керівник штабу ДУК ПС Олег Кузько під час нещодавнього круглого столу у Верховній Раді, присвяченого врегулюванню статусу добровольців.
За різними оцінками, бойові завдання на передовій наразі виконує близько двохсот незареєстрованих добровольців, однак точну кількість бійців ДУК ПС, УДА та пов’язаного із останньою “кавказького” добровольчого батальйону імені Шейха Мансура не називають ані їхні командири, ані представники Збройних сил України.
За власними словами, добровольці ведуть переважно диверсійно-розвідувальну діяльність, а також консультують офіційні підрозділи, користуючись багаторічним бойовим досвідом на передовій.
Наприклад, 8-й батальйон УДА під Широкіним Донецької області взаємодіє із дислокованими тут батальйонами морської піхоти. Втім, деталями такої взаємодії військові діляться неохоче. Адже згідно з ухваленим цього року законом про реінтеграцію Донбасу, від початку проведення Операції об’єднаних сил озброєні люди, які не входять до силових структур, не мають права перебувати в зоні бойових дій.
На передову в багажнику
З весни цього року добровольцям з ДУК ПС та УДА знову наполегливо пропонували перейти до складу ЗСУ, розповідає депутатка і волонтерка Оксана Корчинська. “Умовами добровольців було закріплення їх на певних ділянках лінії зіткнення – як розвідувальних рот чи сил спеціальних операцій. Однак Генштаб на таке не пішов”,- пояснила депутатка з фракції “Радикальної партії Олега Ляшка у розмові з DW.
Водночас, окремі бійці зрештою таки йдуть оформлюватись до Збройних сил. “Якщо хочеш воювати, то доводиться легалізуватись,- аргументує колишня боєць УДА, а нині молодший лейтенант ЗСУ Олена Білозерська. – Немає сил терпіти таке приниження, коли на позиції доводиться їхати в багажнику в армійців – щоб не помітила військова служба правопорядку”.
Якщо на передовій добровольцям треба приховувати свою присутність, то в тилу навпаки – доводити свою участь у бойових діях, аби отримати право на належний ветеранам соціальний захист. За нинішнім законодавством, для цього треба пройти через суд чи через доволі складну бюрократичну процедуру, пояснює координаторка Служби соціального захисту добровольців ДУК та УДА Анастасія Римар. “Участь бійця в бойових діях має підтвердити командир бригади, з яким неофіційно співпрацює добровольчий підрозділ. А вже потім із цим підтвердженням слід звертатися до Антитерористичного центру. Лише після цього боєць можна отримати статус учасника бойових дій”, – зазначає Римар.
Військове командування визнає проблему “невидимих” добровольців. За словами заступника начальника штабу Антитерористичного центру Романа Федорова, легалізувати чи офіційно “залучити до проведення АТО” заднім числом такі підрозділи не можна, однак можна – окремих добровольців. “За всі роки АТЦ “залучив” 648 бійців – переважно за клопотанням волонтерських організацій і заднім числом – вже вбитих або поранених”, – розповідає він.
Майбутнє в тіні
Бійцям добровольчих формувань складно отримати статус учасника бойових дій, вони не отримують зарплати і живуть на передовій за рахунок допомоги волонтерів. Однак складнощі мало впливають на плани останніх бійців-добровольців залишатися на лінії зіткнення. У ДУК ПС після заяви Дмитра Яроша заявили, що – на відміну від УДА – не збираються йти з передової. Втім, навіть у підрозділі Яроша, схоже, сприйняли заяву свого командира як політичну. В інтерв’ю “Громадському” командир 8-го батальйону УДА Андрій Гергерт заявив, що після розпуску формування його бійці продовжать воювати, але “розчиняться в степах Донбасу”.
