У першій частині матеріалу ми поговорили про те, як другий закон із пакету «Чужих дітей не буває» захищає інтереси одержувачів аліментів. А тепер поговорімо про те, як він топче інтереси платників цих самих аліментів. Тому що навіть сумлінна сплата аж ніяк не є запорукою того, що все буде гаразд. Закон не просто не вирішує всіх проблем, котрі виникають між платником та одержувачем аліментів, а й створює нові.
Коли закон прописаний тільки під отримувачів аліментів, це є перекосом у правах та обов’язках у суспільстві. Однак #ЧужихДітейНеБуває має неабиякий резонанс. Багато українців у той чи той спосіб висловлювали своє ставлення до цієї ініціативи – мовляв, що витискати кошти з платників – це добре, але питання цільового використання цих коштів та загалом участі у вихованні дітей вони не вирішують. Наразі ми спостерігаємо великий законодавчий вакуум. «Добре, що у державного виконавця з’явилися серйозні важелі впливу на платника аліментів, але, на жаль, ми розуміємо, що є корупційні ризики», – резюмують Віталій Собкович та Христина Людкевич.
Отже, низка зауважень, котрі виникають у юристів до цього закону.
- «Наші законотворці генерують ідеї, а відповідальність за їхнє впровадження перекладають на інші органи», – говорить Віталій Собкович. Закон передбачає посилення відповідальності платників аліментів, але порядок інспекційних перевірок на сьогодні відсутній. Житло недоторканне, тому без судового рішення не можна прийти і перевірити, хто що купив. Є й інші складнощі. «Буває, що мама на аркушику розписує, що вона купила санчата чи велосипед – але без підтвердження, без чеків можна намалювати що завгодно», – розповідає Віталій Собкович. (Щоправда, поки що в нашій країні далеко не всі платежі підтверджуються чеками. Але навіть якби підтверджувалися, мама мусила би, скажімо, купувати фрукти для дитини, на яку отримує аліменти, окремо, а для себе на інших дітей – окремо, щоб не було спільних чеків, у яких чорт ногу зломить. Ясно, що поки що це все просто фантастика.) Тому платники аліментів упевнені, що такі перевірки носитимуть формальний характер і не дадуть контролю за цільовим використанням аліментів.
- Деякі речі в законі виписані досить однобоко. «Наприклад, якщо мама (отримувачка аліментів) може вивезти дитину без татової згоди, то тато (платник аліментів) – тільки повідомивши маму за 10 днів, – говорить Віталій Собкович. – Мама просто взяла дитину і поїхала, а батькові навіть у разі відсутності заборгованості по аліментах потрібно відправити рекомендований лист, у якому за 10 днів до виїзду повідомити, що він хоче виїхати кудись із дитиною. У разі відсутності реакції на такий лист він уже має право виїхати на термін до місяця за наявності поважних причин. На жаль, я не знаю, чи є підзаконні акти, які реалізовують механізми цього виїзду . Як правило, зміни в інструкцію для прикордонників уносяться із запізненням».
- Залишається величезний простір для зловживань. «Є такі інциденти: жінка звертається до державного виконавця із заявою про відкриття виконавчого провадження (є рішення суду про стягнення аліментів із чоловіка), але жінка замовчує, що рішення суду-то є, але вчора чоловік уже в добровільному порядку його виконав, – розповідає Христина Людкевич. – Що в такій ситуації відбувається? Заява реєструється державним виконавцем, провадження відкривається і боржникові дається 10 днів на добровільне його виконання. У більшості випадків зазначається неправильна адреса, лист відправляється кудись не за місцем реєстрації “боржника”, і таким чином “боржник” навіть уявлення не має про відкрите щодо нього виконавче провадження. Однак із прийняттям цього закону відкриття виконавчого провадження – це автоматичний арешт, заборона виїзду за кордон тощо. Уявіть собі: приїжджає людина в аеропорт, а їй говорять: “Ви є неплатником аліментів”. – “Як? Я ж учора їх заплатив!” Виникає питання: як і хто має контролювати такі зловживання, якщо справді є неплатники, які вже добровільно погасили свою заборгованість?»
- Окрім того, у законі чітко вказано, що виконавець накладає арешт на майно на наступний день, але немає жодного строку зняття цього арешту. «Усе, що пов’язано з державною виконавчою службою, зазвичай легко накладається, але зняти це дуже важко, – говорить Христина Людкевич. – І люди часто намагаються діяти корумпованими методами, починають із нами торгуватися – з адвокатами, зі сторонами проваджень… Є попит на вирішення питання – на зняття арештів тощо. Цей процес також не врегульований, і треба знати, як на це впливати, потрібно внести зміни – хоча б зобов’язати державного виконавця дати пояснення щодо цих обмежень щодо стягнення».
- Не все так просто і з тим, що раніше суди ухвалювати рішення про стягнення аліментів на користь матері, а на сьогодні вже є рішення про стягнення аліментів на користь дитини. «Із практики: прийнято рішення суду про сплату аліментів матері дитини, а батько фактично рішення виконав, але аліменти отримала дитина, і мати відкрила виконавче провадження, – розповідає Віталій Собкович. – Виконавча служба вважає, що в рішенні прямо вказано виплачувати аліменти матері, а якщо ви дитині заплатили, то це ваша добровільна сплата, а не належне виконання рішення суду. Такі особи мають заплатити двічі. А якщо є виконавче провадження, то це ще й виконавчий збір 10 % від суми. Тому виходить, що вони без вини винні».
Однак є ще один аспект, до якого закон не добрався. Часто платник аліментів незалежно від їх розміру і регулярності сплати не має можливості бачитися з дітьми, на яких, власне, і сплачує ці аліменти. За цю можливість доводиться боротись додатково.
У третій частині матеріалу поговоримо про ще два конкретні випадки – можливо, найбільш резонансні і показові.
