Понад 80% українців уже вважають українську мову рідною, проте у повсякденному житті значна частина громадян продовжує використовувати російську або обидві мови. Таку різницю між мовною самоідентифікацією та реальною поведінкою під час експертної дискусії пояснив заступник директора соціологічної групи «Рейтинг», соціолог Любомир Мисів.
Українська як маркер національної ідентичності
29 вересня 2026 року Український безпековий клуб провів експертну дискусію «Мова як фактор національної безпеки: фундаментальний елемент національної ідентичності». Захід організували ГО «Український безпековий клуб» та ГО «Фонд сприяння демократії» за підтримки фонду Ганнса Зайделя.
У межах дискусії експерти говорили про мовну політику, національну ідентичність та особливості переходу українців на українську мову в повсякденному житті.
Заступник директора соціологічної групи «Рейтинг», соціолог Любомир Мисів представив результати досліджень, які демонструють помітну різницю між мовною самоідентифікацією громадян і практикою їхнього повсякденного спілкування.
За даними, які навів соціолог, понад 80% українців визначають українську мову як рідну. Водночас дослідження за травень 2026 року засвідчило, що 62% респондентів удома говорять виключно українською. Ще 28% назвали себе двомовними, а 8% повідомили про суто російськомовне спілкування в побуті.
«Інше питання – ідентифікація і визначення мови як рідної. Динаміка стрімка, набагато стрімкіша, аніж побутове вживання української мови. На сьогоднішній день ми маємо цифри, понад 80 % респондентів… говорять, що українська мова є для них рідною. Навіть серед тих, хто говорить російською або двома мовами. Відповідно, це дійсно стало маркером ідентичності сьогодні», – зазначив Любомир Мисів.
Таким чином, мовна ідентичність українців змінюється швидше, ніж їхні звички. Українська для дедалі більшої частини суспільства стає символом належності до українського суспільства, навіть якщо у щоденному спілкуванні людина ще використовує російську або обидві мови.
Мова спілкування не визначає політичні погляди
Водночас соціолог закликав не робити поспішних висновків щодо російськомовних громадян. Використання російської мови, за його словами, саме по собі не свідчить про проросійську позицію.
«Але це не можна говорити про те, що усі російськомовні, вони виступають… за співпрацю з росією. Це пропагандистський штамп, і я був би дуже обережний взагалі з використанням таких речей», – наголосив Любомир Мисів.
Соціолог зазначив, що частка людей із жорсткими проросійськими настроями є меншою за загальну кількість російськомовних та двомовних громадян. Орієнтовно, за його оцінкою, 7–10% людей у будь-якому конфлікті можуть залишатися на боці противника.
Водночас, підкреслив Мисів, поширювати цю характеристику на всіх російськомовних українців некоректно.
Чому цифри самоідентифікації та побутового мовлення відрізняються
Однією з причин такого розриву є різний темп зміни ідентичності та поведінкових моделей. Людина може вже усвідомлювати українську як свою рідну мову, але її повсякденні звички, сформовані протягом багатьох років, змінюються поступово.
Окрім того, під час соціологічних опитувань може виникати ефект соціально бажаних відповідей. В умовах повномасштабної війни громадяни можуть частіше декларувати ті мовні моделі, які відповідають сучасним суспільним очікуванням.
Тому показники самоідентифікації не варто безпосередньо прирівнювати до фактичного використання мови.
Різниця особливо добре проявляється у неформальному середовищі — у сімейному спілкуванні, серед друзів, у робочих колективах, під час шкільних перерв та в інших ситуаціях, де мовна поведінка є звичною й автоматичною.
Мовний перехід залишається тривалим процесом
Результати досліджень, представлені під час дискусії, свідчать про суттєві зміни у ставленні українців до власної мови. Водночас вони показують, що формування українськомовного повсякденного середовища потребує більше часу, ніж зміна самоідентифікації.
Для частини громадян українська вже стала мовою, яку вони вважають рідною та пов’язують із власною ідентичністю. Наступним кроком є закріплення цього вибору у щоденній практиці.
Виступ Любомира Мисіва продемонстрував, що сучасну мовну ситуацію в Україні не можна оцінювати лише за одним показником. Понад 80% громадян визначають українську як рідну, але лише 62% за даними травня 2026 року говорять нею вдома виключно.
Це свідчить про те, що мовна самоідентифікація вже суттєво змінилася, тоді як повсякденні мовні звички ще перебувають у процесі трансформації. Водночас російськомовність не може бути автоматичним критерієм для визначення політичних поглядів людини.
Саме тому подальша мовна політика має враховувати складність цього процесу — від зміни суспільної самоідентифікації до поступового закріплення української мови як звичного засобу щоденного спілкування.
