Cкандал навколо БТР-4Е для української армії розгорівся з новою силою. Цей контракт уклали ще в 2016-му, але через суперечки навколо броні перші машини потрапили в війська тільки під кінець минулого року. Сторони нібито домовилися, але розгорівся черговий конфлікт. Що тепер не так з бронетранспортерами та чому проблема не тільки в броні? Розбиралися журналісти проєкту Радіо Свобода «Донбас Реалії».
У кінці 2019 року президенту України Володимиру Зеленському показали БТР-4.
Пізніше 12 машин із 45 запланованих навіть відправили до військ. Чому «навіть»? Тому що контракт про поставку БТР-4Е для української армії датований ще 2016 роком, і він проблемний. Вже давно зірвані терміни його виконання змістили на кінець літа цього року.
«Привезли сміття. Просто сміття, яке не відповідає…», – казав начальник 85-го військового представництва Міноборони України Олег Плющаков.
Так військові відгукувалися про броню, з якої хотіли виробляти БТР-4. Про цей скандал «Донбас Реалії» розповідали минулого літа. Тоді для виробництва техніки хотіли використовувати фінську Miilux замість української сталі марки 71. Її виробляє тільки одне приватне підприємство в Україні – Лозівський ковальсько-механічний завод (ЛКМЗ).
«Тодішні керівники «Укроборонпрому» у 2018–2019 роках налагодили виробництво бронетранспорту. Але за рахунок саме іноземної броні, а не української марки 71.Таким чином, коли військове виробництво відмовилося приймати вироби, зроблені на основі іноземної броні – фактично зупинилося виробництво бронетранспортерів», – каже керівник експертної організації Statewatch Гліб Канєвський.
Саме ЛКМЗ доручили довести до кінця протермінований контракт. Але на корпусах знайшли чи то дефекти, чи то тріщини. Фотографії з недоліками опублікував директор інформаційно-консалтингової компанії Defense Express Сергій Згурець.
«Це неякісне зварювання, «не провар», як стверджують фахівці, броні – тобто, пустоти під тонким шаром металу, які можуть бути легко пробиті ворожими кулями. І також тріщини, які ховаються під фарбою. Окрім цього, кожен із цих залізних напівфабрикатів ще треба буде «допилювати напильником» з колосальною втратою часу, аби можна було встановити вузли та агрегати збиральними командами ХКБМ (Харківське конструкторське бюро з машинобудування ім О.О. Морозова – ред.)», – написав він на своїй фейсбук-сторінці.
Заступник директора науково-виробничого об’єднання «Практика» Віктор Кривий згоден із твердженням Згурця і розповідає, як процедура виготовлення впливає на якість броні.
«Якість броньованого об’єкта, його кулестійкість і так далі залежить, перш за все, коли всі технологічні процеси під час виготовлення самої сталі і під час її обробки витримані, відповідно до тих правил і умов. Тріщину можна або заварити, обробити, чи зробити накладку. Є способи ремонту», – зауважує заступник директора науково-виробничого об’єднання «Практика» Віктор Кривий.
На підприємстві «Практика» також виробляють техніку для армії – бронеавтомобілі. І використовують саме сталь фінської компанії Miilux, яку ЗСУ забракували для БТРів. Щоправда, техніку виробляють за іншою технологією. І тут є нюанси – в тому числі із фінською сталлю.
«Коли проходить зварювання шва, тоді йде ослаблення твердості навколошовної зони. Цей недолік ми компенсуємо тим, що ми робимо спеціальні підкладки, завчасно конструктивно передбачені, які посилюють», – розповідає Віктор Кривий.
Саме до швів і виникли запитання. Журналістам їх показали, стверджуючи, що проблема не критична. У представництві Міноборони виправдовуються: знак якості поставили на броню лише тому, що побачити дефект одразу не могли.
«Можуть виникати так-звані холодні тріщини. Вони виникають, приблизно починаючи від тижня і більше. Безпосередньо після виконання цієї наплавки їх може не бути. Що ми і побачили тут», – каже начальник групи 85-го військового представництва Міноборони України Ігор Утєгєнов.
«Це – результат недотримання технологій» – Згурець
Дефект з фото називають технологічним процесом і кажуть, що його довелося провести лише на частині корпусів. Але на Харківському заводі по суті переробляють роботу Лозівського ковальсько-механічного заводу (ЛКМЗ) і водночас твердять, що ніхто не винен.
«6 зварних з’єднань на трьох корпусах – це технічна штука. Ніхто не винний. Це залежить від кваліфікації зварювальників», – зауважує директор Харківського конструкторського бюро з машинобудування ім. О.О. Морозова Яков Мормило.
Але тут версії йдуть врізнобіч. Офіційно, із уже переданими до армії дванадцятьма БТРами все гаразд, заявили в «Укроборонпромі». Відхилень у ДСТУ немає. Той же Сергій Згурець публікує документ представництва Міноборони, де сказано: дефекти все ж є на 5 машинах. Як він твердить, проблема в тому, що шви можуть прострілюватися.
«Це – результат недотримання технологій. А причина цього явища – проблеми в процедурах, недосконале обладнання і людський фактор. Для захисту від технологічних провалів і слабкостей умовного зварника Івана Петровича в ХКБМ стали робити додаткові захисні шви поверх зварних швів в зонах ймовірних секторів обстрілу, а також бронепідкладки під швами всередині корпусів. Там згодні, що стало ще більше ручної роботи, так, важче, але ж надійно …», – пише директор інформаційно-консалтингової компанії Defense Express СергійЗгурець.
Врешті, визначати, хто правий, вирішили стрільбами на полігоні калібром 7.62 мм. Тестували шви і наближену до них зону. З наплавленням і без. Броню не пробили. Наплавлення, кажуть, взагалі не потрібне.
«Без цього наплавлення шов пробивати не буде. За великим рахунком, ці підкладки для більшого самозаспокоєння. Тому що робітник може прийти не в настрої, щось напартачити. Якби все було автоматизовано – цього б не потрібно було робити», – каже начальник 85-го військового представництва Міноборони України Олег Плющаков.
Фактично ручне зварювання БТРів, проблеми з персоналом і загроза зриву терміну виконання контракту показують масштаб проблем усієї бронетанкової галузі. Ні стратегія, ні планування за роки війни на Донбасі так і не з’явилися, зауважують спеціалісти.
«Щоб і Міністерство оборони, і «Укроборонпром», і приватні виробники оборонно-промислового комплексу реально розуміли, що вони мають виробляти в 2025 році, в 2030 році. Щоб вони могли планувати свої бюджети, розвиток персоналу, розвиток технологій, розвиток власної виробничої бази. Планувати треба не на рік, планувати треба в оборонній сфері на десятиліття», – переконаний керівник експертної організації Statewatch Гліб Канєвський.
Як приклад – ті ж БТРи могли б робити і з іншої сталі, і на інших підприємствах – державних. Бо, за словами Якова Мормила, директора Харківського КБ з машинобудування ім. О.О. Морозова: «У нас не проведена повністю підготовка виробництва, щоб виготовляти ці корпуси самим».
ЗСУ намагаються отримати пів сотні БТРів вже четвертий рік. Кожен коштує понад 30 мільйонів гривень і дорожчає. А українській армії потрібно близько тисячі одиниць такої техніки.
