У команді Володимира Зеленського допускають, що він може поборотися за другий термін на президентській посаді. Його шанси переобратися явно будуть нижче, якщо за підсумками наступних виборів коаліцію в Раді сформують опозиційні партії. Чому, і як на Банковій збираються вирішувати цю проблему.
“Слузі народу” стає все складніше самостійно приймати ініціативи, що надходять від президентської команди. Частина депутатів, які потрапили до парламенту під особистим брендом Володимира Зеленського, вже не хочуть слідувати лінії партії.
Лідери СН заявили, що в майбутньому їхні шляхи з половиною фракції напевно розійдуться. Бажання знайти собі місце під куполом у наступному скликанні Ради змушує народних обранців придивлятися до альтернативних політичних проектів.
Поява на горизонті потенційної партії Дмитра Разумкова, протистояння влади з олігархами, строкатість політичних поглядів всередині “Слуги народу”. Віддаленість президента і його Офісу, які комунікують з депутатами здебільшого через окремих представників монобільшості. Все це тільки розхитує цілісність фракції.
До того малоймовірно, що політсилі президента знову вдасться взяти стільки ж мандатів, скільки вони отримали в 2019 році. На минулих виборах у СН було 43,2% голосів і перемога в майже 2/3 мажоритарних округів. Зараз з грудневих опитувань випливає, що “Слуга народу” набирає 17,6-19,2%. Їхні рейтинги не показують зростаючу динаміку.
Нестабільний, і тим більше опозиційний парламент – далеко не найкраща база для того, щоби йти на другий президентський термін. У команді Зеленського вже роздумують над тим, як у майбутньому зберегти контроль над Радою. Які сценарії тут можливі і які не спрацюють на користь “Слуги народу”.
Сценарій №1: відхід опозиції і дострокові вибори
В останній пленарний день цього року лідер “Опозиційної платформи – За життя” Юрій Бойко заявив, що члени їхньої фракції готові скласти свої мандати. Так вони хочуть домогтися того, щоб у Раді стало менше 300 депутатів, і запустити перевибори парламенту.
У Конституції зазначено, що Верховна рада є повноважною при наявності не менше 300 народних депутатів. Одного разу ця норма використовувалася як підстава для дострокових виборів. Під час політичної кризи в 2007 році представники “Нашої України” і БЮТ склали мандати і обнулили свої виборчі списки, щоби Центрвиборчком не зміг визнати депутатами наступних кандидатів.
Але піти за цим сценарієм зараз не так вже й просто. По-перше, в нинішній Раді налічується 423 нардепи, 225 – зі списків партій, 198 – від “мажоритарки”. Щоби скоротити її склад до менш ніж 300 осіб, свої повноваження повинні припинити мінімум 124 парламентаря.
Перевибори підуть на користь, насамперед, опозиційним партіям – ОПЗЖ, “Європейській солідарності” і “Батьківщині”, які незадоволені монопольною владою команди Зеленського. Згідно з соцопитуваннями, ці політсили можуть збільшити свої фракції в наступній Раді.
“Голосу” розпуск парламенту зараз невигідний через їхній рейтинг, так само як позафракційним мажоритарникам і представникам груп. Адже нові вибори, згідно з Виборчим кодексом, пройдуть за пропорційною системою з відкритими партійними списками, тобто вже без “мажоритарки”.
Але якщо мандати складуть тільки депутати від ОПЗЖ, ЄС і “Батьківщини”, в сумі набереться 96 – а цього для сценарію з розпуском недостатньо. Навіть якщо їм вдасться знайти в Раді ще 28 “однодумців”, є інша перешкода.
Коли цей сценарій запускався в 2007 році, парламент був обраний за пропорційною системою, а не за змішаною, як зараз. І в ОПЗЖ, і в ЄС, і в “Батьківщині” є мажоритарники. Якщо опозиціонери складуть мандати і обнулять свої списки, то в округах, де перемогли їхні мажоритарники, призначать довибори. Цей процес затягнеться ще на місяці, в результаті від вакантних округів до парламенту пройдуть нові депутати.
По-третє, в Конституції прямо не прописана можливість розпуску Ради через її неповноважність або якщо в її складі немає 300 депутатів. Коли в 2007 році для перевиборів використовували цей механізм – він був елементом компромісу між усіма представниками правлячої “верхівки”.
Четвертий і, мабуть, ключовий нюанс. За Конституцією, у президента є право розпустити парламент, але не обов’язок. Якщо команді Зеленського будуть потрібні перевибори, то вони зможуть знайти юридичний привід і без масової відмови від мандатів. Але чи потрібні?
У новому парламенті “Слузі народу”, ймовірно, доведеться формувати коаліцію ще з кимось або ж піти в опозицію. Чи не краще для Зеленського, щоби парламент, нехай навіть з проблемною більшістю допрацював до кінця своєї каденції? За даними, в команді президента зараз схиляються саме до цього сценарію. І поки ініціативи Банкової збирають 226 “за”, розпускати Раду їм невигідно.
Для актуалізації теми дострокових виборів потрібні юридичні підстави та “суттєві політичні кризи”, каже радник керівника ОП Михайло Подоляк. Ні першого, ні другого на сьогоднішній день немає, додав співрозмовник. Розмови про дострокові вибори парламенту, на його думку, є “суто політтехнологічним прийомом”.
“Для президента і для всієї команди влади принципово лише одне в розмові про діяльність парламенту – це його здатність ухвалювати реформаторські законопроекти. Парламент цього скликання виконує свою роботу – не без проблем, але загалом ефективно”, – сказав Подоляк.
Сценарій №2: перенесення виборів
Народні депутати поточного скликання приступили до роботи 29 серпня 2019 року після того, як Зеленський розпустив минулий парламент. Чергові вибори, за Конституцією, мають пройти в останню неділю жовтня п’ятого року повноважень Верховної ради.
Виходить, що наступне голосування відбудеться 29 жовтня 2023 року, приблизно за п’ять місяців до президентських виборів. Тоді нинішній парламент пропрацює чотири з гаком роки, а не п’ять, як це передбачено в іншій статті Основного закону.
Велика частина експертів впевнена, що в цьому немає ніяких протиріч. Конкретна норма про дату проведення виборів має перевагу над загальною нормою про термін повноважень Ради. Але за бажання відстрочити голосування, тут є за що зачепитися.
“На мій погляд, вибори повинні пройти в 2023 році. Але однозначно можу сказати, що колізія між нормами Конституції, де, з одного боку, визначили п’ять років повноважень Верховної ради, а з іншого – проведення виборів у жовтні п’ятого року повноважень, є”, – пояснила виданню представник Верховної ради в КСУ Ольга Совгиря (“Слуга народу”).
Для правлячої команди технологічно більш виграшний варіант, якщо парламентська кампанія пройде після президентської, а не навпаки. За датою виборів глави держави ніяких різнотлумачень немає – вони заплановані на весну 2024 року.
Є принаймні два пояснення, чому це важливо. Якщо депутатів обиратимуть восени 2023 року, то напередодні президентської кампанії Зеленський і “Слуга народу”, найімовірніше, позбудуться монокоаліції. Набагато простіше балотуватися на другий термін, маючи свій Кабмін і більшість, а не воювати з опозиційним парламентом.
По-друге, рейтинг самого Зеленського вищий за партійний. У разі успіху під час президентської кампанії, потім він може “підтягнути” шанси своєї партії на виборах в Раду. Щоправда, сам Зеленський під час прес-конференції наприкінці листопада заявив, що поки не прийняв рішення з приводу другого терміну.
За даними, питання “правильної” черговості виборів вже обговорювалося в правлячій команді. Але до якогось конкретного вирішення цієї дилеми вони поки не прийшли.
“Конституція допускає певну невизначеність щодо того, чи може парламент працювати менше конституційного терміну, враховуючи те, коли відбулись вибори, і почалась його робота, а отже, коли наступає жовтень п’ятого року повноважень Верховної ради. Але ми просто спостерігаємо за відповідними розмовами і поки не втручаємось у них. Зрозуміло, що трохи пізніше буде сформульована офіційна позиція з цього приводу”, – розповів виданню Михайло Подоляк.
Сам президент дав досить обтічну відповідь на питання про те, чи буде його команда ініціювати перенесення дати виборів на більш пізній термін. Зеленський сказав, що депутати можуть звернутися до Конституційного Суду, щоб отримати ясність у цьому питанні.
Поки такого звернення в парламенті немає, але цілком ймовірно, що в наступному році воно може з’явитися. Далі – слово за Конституційним судом, у якого зараз дуже непрості відносини з Банковою.
Сценарій №3: повернути мажоритарку
У команді Зеленського задумалися над можливістю повернути змішану систему виборів, скасовану наприкінці 2019 року. Перехід до моделі з відкритими списками більше не здається “Слузі народу” хорошою ідеєю. А досвід останніх трьох проміжних кампаній показав, що президентська партія вміє перемагати в округах, використовуючи різні тактики та інструменти.
Цей сценарій напевно знайде підтримку серед багатьох мажоритарників, які не один рік відпрацювали у себе не місцях і не бажають вступати в залежність від партійних “босів”. З іншого боку, депутати, які пройшли від округів – як правило, більш поступливі партнери для правлячої команди, ніж парламентські фракції.
Глава фракції монобільшості Давид Арахамія припустив, що за повернення мажоритарки в Раді набереться понад 300 голосів. Паралельно представники групи “За майбутнє” зареєстрували законопроект (№6444), яким пропонують відстрочити перехід на нову систему до 2027 року.
Багато сторонніх спостерігачів вирішили, що поява цього документа була погоджена з Банковою, зважаючи на її дружні відносини з парламентськими групами. Інформований співрозмовник з числа мажоритарників запевнив, що ніякого прямого завдання або прохань від ОП не надходило. Але “Слуга народу” нібито дала авторам зрозуміти, що зовсім не проти того, щоби такий законопроект з’явився.
“Вони хочуть промоніторити суспільні настрої. Якщо не буде негативної реакції, тоді є шанс, що вони вирішать повернути змішану систему”, – сказав співрозмовник.
Як пояснив виданню Михайло Подоляк, ОП не бере участі в дискусії про те, яка система виборів повинна бути. Якщо ці розмови вийдуть на більш широкий рівень, тоді в президентській команді зможуть сформулювати свою позицію, уточнив він.
Один із авторів законопроекту – Дмитро Лубінець – каже, що консультації з монобільшістю чи іншими фракціями не проводилися. Депутати вирішили запропонувати цю ініціативу, тому що, на їхню думку, змішана система більше відповідає інтересам виборців.
“Я представляю 128 тисяч виборців. А за новою системою я повинен представляти більше мільйона. Фізично об’їздити весь виборчий округ, за новим законодавством – це вся область, неможливо. Кандидати в народні депутати працюватимуть тільки у великих містах, де проживає 60% виборців. Як результат, в наступному парламенті будуть представники виключно великих міст”, – сказав Лубінець.
Він вважає, що система відкритих списків робить депутатів підзвітними партійному керівництву. А виборчу квоту, закладену новим законодавством, ніхто з кандидатів не зможе набрати, зазначив нардеп.
“У системі відкритих списків, насправді, захована система закритих регіональних списків. Кандидат у списку буде підзвітний не виборцям, а керівництву партій, щоб отримати якнайкраще місце в загальнонаціональному списку і не потрапити під імперативний мандат. Непублічно дуже багато народних депутатів погоджуються з нашим аргументами”, – каже Лубінець.
Він прогнозує, що їхній законопроект може бути винесений в зал “через 3-4 місяці”, якщо в депутатському корпусі буде знайдений консенсус щодо зміни виборчої системи.
Зараз у влади є ще один спосіб повернути стару систему. Навесні група депутатів звернулася до Конституційного суду з проханням перевірити законність норм Виборчого кодексу щодо скасування “мажоритарки”.
Втім, тоді ця ініціатива не викликала особливого ентузіазму у правлячої команди. Авторам подання насилу вдалося зібрати мінімально необхідну кількість підписів. А зараз, навіть якби Банкова і захотіла дати хід цьому зверненню, все знову ж таки впирається в її натягнуті відносини з КСУ.
За словами Ольги Совгирі, Конституційний суд вже заслухав учасників провадження і перейшов до закритої частини засідань. На якому етапі розгляд цього звернення – зараз депутатам невідомо.
Позиція Верховної Ради полягає в тому, що Конституційний суд не повинен був відкривати провадження у цій справі. Виборча система не підлягає оцінці на предмет її конституційності, каже Совгиря.
“Вибір виборчої системи – це питання політичної доцільності. І тому оцінювати її з позиції конституційності чи неконституційності, правильності чи неправильності – некоректно”, – впевнена представник парламенту в КСУ.
